Шепіт між могилами

Разів десять Соломія подумки вилаяла себе за те, що погодилася прийти на Івано-Франківський цвинтар уночі в компанії свого хлопця та їхніх спільних друзів — Аліни та Марка. А почався вечір із банальної пропозиції провести вечір у незвичному місці й полоскотати собі нерви.

Марко привіз брошуру від якогось туристичного агентства, і там було багато цікавих місць, але хлопців найбільше зацікавило кладовище. Точніше, легенда, що побутує навколо цього кладовища. І ось вони стоять перед старим маєтком, оточені могилами та хрестами.

— Ну що, чи готові провести тут ніч? — задорний голос Марка намагався підбадьорити друзів.

— Краще б я провела цю ніч у своєму м’якому ліжку, — роздратовано подивилася на друга Соломія.

А потім здригнулася, коли хлопець різко схопив її за боки і крикнув: «БУ!», майже біля самого вуха. А потім весело сміявся, незважаючи на те, що дівчина почала бити його по плечу.

— Ти зовсім дурний, Ростику?!

— А що такого? Я лише пожартував, — прикриваючись від ударів, відповів крізь сміх хлопець Соломії. — Чи подумала, що це вампір прийшов випити твоєї крові?

— Не мели дурниць! Вампірів не існує, — закотила очі.

— Ми тут якраз для того, щоб це перевірити, — підтримав друга Марко.

Аліна взяла Марка під руку, притискалася до нього якомога ближче і небезпечно дивилася на всі боки. На відміну від своїх друзів, дівчина дуже боялася зустрітися з чимось містичним.

— А може до біса це все? Повернемося додому? Подивимося фільм і замовимо піцу?

— Сонечко, не бійся. Якщо з’явиться якийсь вампір, то я тебе йому не віддам, — поцілував її в чоло.

Аліна і Марко були у стосунках близько року, вони виглядали дуже гармонійно: він високий, кароокий, з темним волоссям, худий, але не як скелет, а вона трохи нижча за нього, з блакитними очима і русявим волоссям, полохлива і ніжна. Соломія була впевнена в тому, що Марко вже замислювався, щоб зробити пропозицію її подрузі, але чомусь він не поспішав. Можливо, причиною був Ростислав, хлопець Соломії. Адже на відміну від друзів вони зустрічалися три роки, і Ростик зовсім не поспішав одружитися. Наче все ще не був упевнений, що вони підходять одне одному.

Зайшовши всередину маєтка, молодики почали оглядати різні кімнати. Половиці рипіли від кожного кроку, павутиння вкривало кути та меблі, а пил, що лежав немов у п’ять шарів, давав відчуття занедбаності. Маєток був гарний, і Соломії навіть стало трохи шкода, що ніхто за ним не доглядає. Прочинивши одні з дверей, дівчина опинилася в спальні. Широке ліжко займало майже весь простір усередині, балдахін, що звисав зі стелі, був обірваний, а з розбитого вікна відчувався подих вітру. Запах пилу неприємно лоскотав ніздрі, через що брюнетка кілька разів чхнула.

— Будь здорова! — почувся голос Аліни десь далі коридором.

— Дякую!

Соломія пройшлася кімнатою, розглядаючи все, що було всередині, але найбільше її увагу привернув портрет, що зберігся майже ідеально. На ньому був зображений чоловік середнього віку у військовій формі, статний і схожий на аристократа. Дівчина припустила, що саме він був господарем цього маєтка.

Кінчиками пальців вона торкнулася полотна, обережно провела пальцями. Потемнілий лак приглушував фарби, тріщини павутинням розходилися по поверхні, а полотно місцями ніби просвічувало крізь шар часу. Але, незважаючи на давнину, здавалося, вона все ще могла відчути запах фарби. Картина була прекрасна, художник явно намагався передати всю войовничість і статус чоловіка.

Соломії хотілося трохи довше насолодитися красою з давнини, але її друзі почали кликати до великої зали з каміном. Саме там вони планують провести ніч і трохи полоскотати собі нерви.

*****

Сонце вже давно зникло за горизонтом, поступаючись місцем місяцю та його помічницям-зіркам. Дві молоді пари сиділи біля каміна, який хлопці примудрилися розпалити, не боячись того, що будинок може заповнитися димом і вони можуть задихнутися. Але стало атмосферніше, принаймні так думали дівчата, їхні хлопці були зовсім іншої думки.

— Та гаразд вам! Давайте пройдемся трохи цвинтарем, — наполягав Ростик, підбиваючи свого друга ліктем і примовляючи: — чи ти злякався вампірів? І дівчиною своєю прикриваєшся?

— Нічого я не боюся! — обурювався той, обіймаючи однією рукою Аліну і погладжуючи її по плечу.

На відміну від Марка, вона зовсім не хотіла виходити кудись. Хіба що погодилася б викликати таксі додому. Але Ростіка зовсім не хвилював її страх. Соломія чудово знала: якщо хлопець убив собі щось у голову, то вже не захоче відступити.

— Ми можемо з Аліною залишитися, а ви йдіть перевіряйте себе на хоробрість, — запропонувала Соломія.

— Я не хочу, щоб ти йшов, — мало не плакала Аліна, сильніше притискаючись до коханого.

І від цієї картини Ростик роздратовано закочував очі. Він ненавидів такі істерики, не сприймав їх як вияв прив’язаності чи турботи. Можливо, саме тому йому було байдуже, що він був готовий залишити двох дівчат у занедбаному будинку, куди цілком міг залізти якийсь безхатько, поки вони десь ходять.

І, бачачи, що цей діалог не наводить на хоч якесь рішення, Соломія вирішила запропонувати альтернативу. Підсівши ближче до подруги, мовила: