Частина 17

Лорд Клеон. Мої знання про цю людину обмежуються лише кількома фактами — він був у раді Короля, і він та ще заноза в дупі.

Пам'ятаю в дитинстві, я постійно ховалася, якщо на горизонті бачила постать цієї людини. Здавалося, якщо довго дивитися в його крижані блакитні очі, то можна замерзнути на смерть. Подорослішавши, до цих двох фактів додався ще один — нещадність. Він був не тільки політиком, а й воїном. Якось раз мені випала нагода побачити його тренування. Він викликав на поєдинок одного з новобранців. І якщо на поле молодий чоловік вийшов на своїх двох, то з поля його вже довелося виносити. Хлопець пролежав у лікарні майже місяць.

А коли мого батька стратили, і визнали зрадником, він був першим, хто кричав про те, щоб я пішла за своїм батьком.

— Так-так, хто тут у нас, — чоловік усміхнувся, і наказав своїм людям прибрати Ігната від мене. — Кого я бачу! Невже це дочка знаменитого Деяна Зоріна, "вірного" генерала нашого королівства!

Лорд Клеон вибухнув сміхом, а потім, як вірні пси, за ним повторили і його солдати.

— Лорд Клеон, — крізь зуби відповіла я. — Яка честь. Не думала, що ви впізнаєте мене. Я ось вас ледве згадала, ви досить сильно змінилися.

Широка усмішка перетворилася на оскал. Але хоч і злити його приносило мені задоволення, мої слова були правдою. Він справді дуже змінився. Я завжди пам'ятала його високим, широкоплечим чоловіком, з густою бородою і коротко підстриженим чорним волоссям. Однак зараз він немов здувся з часом. Переді мною стояв такий самий високий, але худий старий чоловік, чорне волосся так само коротко підстрижене, але вже вкрите сивиною.

— Знаєш, що єдина причина, через яку ти все ще дихаєш, це наслідний принц, — ці слова він практично виплюнув у мій бік. Лорд Клеон підійшов ближче, а потім став обходити мене по колу, як хижак, готовий напасти на свою жертву.

Зізнатися чесно, я здогадувалася, що Кір міг заступитися за мене, проте в ту мить, коли мене виганяли з мого дому, міста, в якому я народилася і виросла, з королівства, якому служила, як і мій батько, я запам'ятала лише його мовчання. І воно ранило не менше, за ножа в спину.

— Я одразу казав королеві, що твої "дружні" стосунки з принцами були помилкою від самого початку, — кожне його слово просякнуте презирством і злістю.

— У мене хоча б якісь стосунки з ними були, — недбало кидаю я йому в обличчя, коли Лорд Клеон нарешті стає навпроти. — Не втомилися ще служити псом для його Величності?

Як я й думала, лорд Клеон не відрізнявся великим терпінням, тож гаркнув мені щось невиразне, схопив за воріт жупана, різким рухом притягуючи мене до себе.

— Не боїшся повертатися до замку з порожніми руками? А даремно. Король уже навряд чи тобі допоможе, і оскільки вже доля сьогодні мені благоволить, я сам розправлюся з тобою, — гарчить мені у відповідь чоловік, і, відкинувши мене назад, дістає меч із піхов.

Король уже навряд чи тобі допоможе...

— Що? — приголомшено запитую я.

Наша зустріч тут, фатальна випадковість, чи ні? Ах, здається, я й справді стала улюбленицею долі. Що не день, то нова пригода!

Лорд Клеон стіною насувається на мене, в очах його хлюпає вогонь ненависті та сили. Небезпечна суміш, я б навіть сказала вибухонебезпечна.

Швидко піднявшись, я підбираю стілець, що впав, і кидаю в чоловіка. І поки що мені не потрібно турбуватися про решту солдатів, бо вони повністю зайняті Ігнатом, який за силою і за вагою перевершував молодих молодиків, яким, здається, і двадцяти немає. Лорд Клеон, схоже, навіть не звернув увагу на предмет меблів, що летів на нього, і відмахнувшись від нього, як від настирливої мухи, так само впевнено попрямував до мене, заносячи меч.

Мені вдалося ухилитися від прямого удару, і, схопивши перше, що потрапило під руку — дерев'яна ложка, а ви думали щось гостріше? Ні, ні, так було б не цікаво! — попутно кидаючи в чоловіка всім, чим завгодно, тільки б відволікти його хоча б на секунду. Лорд знову опиняється в небезпечній близькості до мене і заносить меч, але я встигаю пригнутися і вдарити його в живіт своєю рятувальною ложкою, і, обійшовши, штовхнути ногою в спину. Головного я домоглася — він упустив меч із рук. Ось тільки чоловік якось дуже швидко прийшов до тями, і тепер його очі налилися кров'ю, і, здається, я щойно прописала собі смертний вирок.

Лорд налітає на мене, зносячи з ніг. Піднявши, він припечатує мене до стіни, вибиваючи з легень повітря. В очах вмить темніє, а звуки бійки доносяться до мене, немов я перебуваю під водою. Здається, минає ціла вічність, перед тим, як зір фокусується, але насправді це виявилися якісь жалюгідні кілька секунд. Зібравши сили, що залишилися, я піднімаю ногу і з усієї сили б'ю противника в пах. Лорд Клеон складається навпіл, нарешті, випускаючи мене зі своїх рук.

Але Лорд знову стрімко нападає. Він був важчим за мене, і міг знести мене, як ураган, але цього разу мені вдалося втекти вбік. У мене боліла голова, і в роті я вже відчула залізний присмак.

Але несподівано, нашу вечірку перериває звук відкривання дверей. І спочатку я навіть подумала, що це моя уява грає зі мною, тому що я ніяк не очікувала побачити цю людину тут.

Мирон стояв на порозі таверни, і байдужим поглядом оглядав приміщення, так немов не помічав розкидані меблі, напівживу мене, згорбленого Лорда Клеона та Ігната, який боровся з кількома солдатами одночасно.

Якого дідька він тут забув?! Здається, я й справді сильно приклалася головою.

— Мені сказали, що я тут можу зняти кімнату, — рівним голосом запитав чоловік.

А я все ніяк не могла зрозуміти, чи він ідіот, чи для нього ця картина і справді здається нормальною. Я підняла брови, і втупилася на знайомого, кажучи: "Якого біса, приятелю?! Або допомагай, або тікай звідси!" Але Мирон не зрушив ні на сантиметр, продовжуючи стояти, а потім дістав із сумки пляшку і зробив кілька ковтків.

— Йшов би ти звідси, — прокряхтів Лорд Леон, випрямляючись.