Розділ 4. Перша зачіпка

Після нічного зіткнення та виснажливої сутички з піщаною істотою в крамниці запанувала крихка, майже дзвінка тиша. Повітря все ще пахло паленим озоном, давнім пилом і гострим, залізистим присмаком страху.

Єва намагалася привести до ладу перевернуті стелажі, прибрати розсипаний по підлозі сірий пил і приховати сліди жорстокої боротьби, щоб ранкові перехожі за вікном ні про що не здогадалися. Вона діяла механічно: збирала уламки старовинного порцелянового посуду, розставляла по полицях шкіряні палітурки фоліантів, підмітала мокру від дощу та бруду підлогу. Але всередині дівчини вирував цілий калейдоскоп почуттів: виснаження, легке запаморочення від пережитої сцени і водночас дивне, не знане раніше відчуття дивовижної зібраності.

На її правому зап’ясті яскраво виділявся темний рунічний візерунок — символ укладеного кровного союзу. Він більше не пік нестерпним вогнем, а періодично пульсував м'яким, пульсуючим, прохолодним теплом, нагадуючи: вона більше не одна у своєму тілі та у своїх думках.

Марк запевняв, що після розпаду Пожирача його примарні сили потроху повертаються, але для повного відновлення й матеріалізації їй потрібне було джерело первинної магії. А для цього слід було зрозуміти, хто саме випустив цих прадавніх монстрів на затишні, вмиті осіннім дощем вулиці вечірнього міста.

— Не можна чекати, поки наступний монстр постукає в твої двері й рознесе цю затишну крамничку на друзки, — пролунав у її голові оксамитовий голос Марка.

Його тіньовий силует ховався в глибині старовинної гардеробної шафи серед важких оксамитових пальто, подалі від гострих сонячних променів, які поступово пробивалися крізь пиляні жалюзі.

— Нам треба негайно оглянути місце останнього зникнення. ЗМІ у своїх панічних випусках казали про відомого місцевого історика Анатолія Семенова?

— Так, — Єва кивнула своєму відображенню у дзеркалі, квапливо накидаючи на плечі свій улюблений бежевий тренч і зав'язуючи пасок на талії. — У нічних новинах згадували безлюдний провулок біля старої залізничної водонапірної вежі, поруч із центральним парком. Це за п'ятнадцять хвилин повільної ходи звідси.

— Чудово. Рушаємо, — мовив маг.

Його розмита постать миттєво стиснулася до розмірів компактного, вугільно-чорного згустку, який м'яко, мов шовкова стрічка, ковзнув убік і сховався в глибокій, захищеній тіні її широкого коміра.

Єва інстинктивно здригнулася від раптового дотику морозяного, наче загартована сталь, повітря до власної шиї, але швидко опанувала себе й глибоко видихнула. Присутність Марка більше не викликала в неї того первісного, тваринного жаху, який скував її в перші хвилини знайомства. Навпаки, усвідомлення того, що прямо біля її скронi перебуває прадавня сила, здатна зупинити піщану твар, давало дивну, майже парадоксальну впевненість.

Міський парк після затяжного нічного дощу виглядав похмуро, тривожно й незатишно. Опале листя взялося слизькою коричневою плівкою, а під підборами її черевиків безперервно чавкав вогкий, чорний ґрунт. Повітря було просочене прілим запахом кори, мокрого асфальту та туману, що застряг між голими кронами дерев.

Стара алея, яка вела до покинутої залізничної вежі, була перекрита яскравою жовтою поліцейською стрічкою. Вона сумно тріпотіла та шелестіла під різкими поривами осіннього вітру. Навколо не було жодного правоохоронця — огляд місця події давно завершили, визнавши зникнення історика черговою вилазкою "невідомих зловмисників", і залишили ділянку порожньою.

Єва обережно підняла стрічку, роззирнулася по боках і прошмигнула на заборонену територію.

Вежа височіла над сухими кронами дерев монументальним, моховитим червоноцегляним велетнем. Її товсті стіни вкривали темно-зелені плями, а розбиті шибки верхніх ярусів зяяли чорними, бездонними провалинами. Усередині невеликого дворика, обнесеного напівзруйнованою чавунною огорожею, панувала гнітюча, неприродна, абсолютно мертва тиша. Навіть міські птахи оминали цей куток парку стороною, не наважуючись сідати на іржаві карнизи.

— Отут, — тихо прошепотіла Єва, зупиняючись біля монументального підніжжя стіни.

Просто на мокрому, чорному бруді залишався великий, круглий слід сухісінького, темного піску. Поліцейські експерти, схоже, намагалися взяти проби для аналізу, бо край плями був розворушений, проте сам пісок ніби опирався навколишньому світу: вода з калюж огинала його, утворюючи чітке, сухе й незвичне кільце.

Тінь Марка миттєво відокремилася від коміра Єви. Вона виросла за її спиною щільним, витонченим і високим силуетом, який відкидав власну прохолоду на вологу цеглу. Його сріблясті очі вузько примружилися, з уважністю хижака розглядаючи чорні крупиці.

— Вражаюче... — процідив він крізь зуби. У його голосі більше не було отруйного сарказму чи легкої зверхності — лише залізна, льодяна напруга досвідченого воїна. — Я щиро сподівався, що помилився, коли відчув цей запах у твоїй крамниці, але ні. Цей слід неможливо сплутати з чимось іншим.

— Ти знаєш, хто це зробив? Кому належить ця магія? — Єва обернулася до нього, мимоволі притискаючись спиною до мокрої, холодної стіни вежі.

— Це прадавнє закляття «Сухої гнилі», — Марк повільно нахилився над піщаним колом, не торкаючись його своїми примарними пальцями. — Його розробив мій колишній соратник і учень... Малкор. Триста років тому ми разом шукали способи розширення меж магічного впливу. Але якщо я прагнув знайти гармонію між тіню та світлом, то Малкор марив лише абсолютною, безконтрольною владою. Він вважав, що людське життя — це просто одноразове паливо для потужних ритуалів.

— Чекай... Тобто той, хто зараз перетворює живих людей на пісок у нашому місті — це твій знайомий з минулого? — у Єви перехопило подих, а серце боляче вдарилося об ребра.

— Не просто знайомий, — Марк повільно звів на неї важкий, насичений попелястим вогнем погляд. — Це той самий покидьок, який запечатав мене в шкатулці, підло зрадивши в найвідповідальніший момент. Він хотів забрати моє джерело сили, але спромігся лише закрити мене ціною втрати власного фізичного тіла. Схоже, усі ці століття він теж шукав спосіб повернутися. І тепер він використовує життєву сутність жителів цього міста, щоб остаточно матеріалізуватися та поглинути всі магічні жили під цими вулицями.