Прокидається місто в золотих променях,
І сонце стукає у вікна, мов у дверях безтремтячих.
Краплі роси грають, мов скрипки,
І я йду вранці, слухаючи власні крики.
Дерева шепочуть про давні часи,
Їхні гілки тягнуться до мрій, до весни.
Кожен крок — це музика моїх думок,
Кожен подих — мелодія, що лечить і болить водночас.
Пташки співають, і я підхоплюю риму,
Відчуваю світ у кожній миті, у кожному кроці, у тіні.
Місто дихає, місто живе,
І в моєму серці розквітає весна, немов сльоза, що гріє.
Я слухаю себе, я слухаю день,
І ритм серця вплітається в цей спів.
Бо життя — це рима, і ранок — це строфа,
А кожна мить — як нота у нескінченній пісні слова.