Шепіт моїх думок

Жінка що вміє горіти

Я — жінка, що вміє горіти.
Не лише від любові,
а й від правди,
яку носила в собі надто довго.
Мій вогонь — не про руйнування,
а про очищення.
Я вигоріла до попелу,
щоб навчитися відроджуватися.

У мені живе м’якість,
але вона не слабкість —
вона сила,
що не потребує доказів.
У мені живе тиша,
але вона не порожнеча —
вона простір,
де я слухаю власну душу.

Я навчилася не тримати тих,
хто йде.
Не благати тих,
хто не почув.
Не боротися за те,
що не мало залишитися.

Мій вогонь тепер рівний —
спокійний,
зрілий,
стійкий.
Той, хто захоче підійти близько,
повинен навчитися не лякатися світла
і не тремтіти від жару.

Бо я не згасну,
щоб комусь було комфортніше.
Не стану меншою,
щоб хтось відчув себе більшим.
Не зламаю себе,
щоб хтось зміг стояти рівно.

Я — жінка, що вміє горіти.
І лиш той, хто прийде з добром,
побачить,
що мій вогонь
уміє бути домом.

Зимова сніжинка

Подобається

#2312 в Сучасна проза
#2286 в Різне
#443 в Поезія

У тексті є: зворушливе кохання, звороти долі, звуки душі

Відредаговано: 16.11.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись