Шепіт моїх думок
Тиша
Там, де мене ніхто не знає,
я стаю собою повністю —
без страху бути неправильною,
без вагань, які завжди
чужі погляди несуть за собою.
Там я знімаю всі маски,
що звикла тримати,
і відчуваю,
як шкіра знову може дихати.
У цьому затишному спокої
я розбираю себе на частини:
на рани,
на мрії,
на тіні,
на світло.
Я складаю себе наново так,
щоб нічого зайвого не боліло,
щоб слова лягали м’яко,
щоб серце не стискалось від спогадів.
Мені хочеться залишитись там назавжди —
у місці, де тиша обіймає ніжніше за людей,
де вітер знає мою правду краще,
ніж ті, кому я довіряла.
Але я повертаюсь у реальність
із цією новою мною —
трохи сильнішою,
трохи чеснішою,
трохи ближчою до себе.
І коли хтось запитає,
чому мої очі стали глибшими,
чому усмішка тихіша,
чому слова обережніші —
я не відповім.
Бо є місця,
де я оживаю,
і є почуття,
які не вміють звучати вголос.
#2312 в Сучасна проза
#2286 в Різне
#443 в Поезія
Відредаговано: 16.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
