Шепіт моїх думок
Серце плаче тихо
Коли серце вміє плакати тихо,
ніхто не бачить твоєї боротьби.
Ти усміхаєшся так,
ніби всередині не летять уламки.
Ти говориш рівно,
ніби голос не тремтить від правди,
яку боїшся вимовити вголос.
Ти живеш між двома світами —
тим, що показуєш іншим,
і тим, що ховаєш під ребрами.
І цей внутрішній світ
інколи важчий за камінь,
інколи легший за подих,
але завжди твій,
неподілений,
непочутий.
Ти вчишся бути собі опорою,
коли всі інші опори зникають,
вчишся бути світлом,
коли темрява підступає близько,
вчишся стояти рівно,
навіть коли здається,
що земля під ногами тріскає.
У такі дні ти ростеш.
Без оплесків,
без свідків,
без чужих слів підтримки.
Росла дерево серед зими,
серед тиші,
серед болю.
І тільки тоді розумієш —
ти значно сильніша, ніж думала.
Бо вижила там,
де інші б уже впали.
Бо пройшла крізь те,
що лякало найбільше.
Бо плакала тихо —
але жила голосно.
#2311 в Сучасна проза
#2292 в Різне
#451 в Поезія
Відредаговано: 16.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
