Шепіт моїх думок
Згоріла...
Там, де згоріла колишня я,
тепер ростуть нові квіти.
Крихкі, але вперті —
вони не бояться вітру,
бо знають: вже пережили пожежу.
Я теж стала іншою після того,
як світ раптом розвалився під ногами.
І хоч попіл ще зберігає запах минулого,
я більше не боюся ступати уперед.
Я відпустила ті руки,
що тримали мене лише наполовину,
і ті очі, що бачили мене,
але не помічали.
Я перестала шукати любов
у тих, хто не вмів її давати,
і повернула її собі —
втомлену, пошарпану,
але живу.
Тепер я будую себе наново —
камінь до каменю,
слово до слова,
дихання до дихання.
І хоч інколи темрява
стискає мене зсередини,
я знаю: я сильніша, ніж думаю.
Бо там, де була руїна,
тепер стоїть жінка,
яка вміє не лише виживати,
а й цвісти.
І коли хтось торкнеться мого серця,
я вже не зламаюсь від одного дотику.
Я виберу лише того,
хто прийде не гасити мій вогонь,
а сісти поруч
і грітися разом зі мною.
#2377 в Сучасна проза
#2344 в Різне
#461 в Поезія
Відредаговано: 16.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
