Шепіт моїх думок
Я навчуся
Я вчуся себе тримати, коли руки тремтять,
коли думки розхитані, як човен у штормі,
коли хочеться впасти у чиюсь теплу тінь
і залишитись там хоч на хвилину спокою.
Але тіней немає — є лише я,
мої рвані крила і тиша в ребрах.
І ця тиша інколи голосніша за крик,
бо вона говорить про те, від чого тікаю.
Я вчуся обіймати себе,
коли ніхто інший не може.
Вчуся слухати своє серце,
коли він, мов зламаний годинник,
б’є нерівно, але вперто.
Вчуся бути ніжною до себе,
бо світ не завжди вміє бути м’яким.
Мені хочеться вплести у волосся світанок
і повірити, що новий день — це шанс
переписати хоча б одну сторінку життя.
Але рани не гояться за ніч,
і я вчуся приймати це.
Вчуся бути терплячою до болю,
бо він — теж учитель.
Можливо, одного разу
я подивлюся у дзеркало і побачу
не втому, а силу,
не порожнечу, а глибину,
не сум, а досвід.
І тоді я зрозумію:
я стала для себе тим,
ким колись був для мене хтось інший.
#2321 в Сучасна проза
#2337 в Різне
#456 в Поезія
Відредаговано: 16.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
