Душа — як птах,
який не летить у холоді.
Їй теж потрібна весна,
потрібне сонце чийогось серця.
Їй треба, щоб хтось
не злякався її тремтіння,
не розчавив її крил
своєю байдужістю.
Душа хоче тепла —
не величезного, не пафосного.
Достатньо маленького вогника,
який не згасне вночі.
І якщо такий вогник знайдеться —
душа оживе, зарясніє, заспіває.
Бо для того, щоб жити,
душі не потрібно багато.
Їй потрібен хтось,
хто дивитиметься на неї ніжно.