Епілог.

Нью-Йорк. 2033.

– Лізі, ти вже готова зустрічати гостей? – спитала Карина.

– Так! Зараз мамо. Я уже спускаюсь.

Дівчинка вийшла зі своєї кімнати та швиденько спустилася вниз по сходах. Її чарівна фіолетова сукня принцеси м’яко спадала по сходах будинку.

– Я готова. – радісно мовила вона та горда стала перед батьками. Її чорні кучеряві пасма впали на її маленькі плечі.

– Ой, а це точно моя маленька донечка? Коли ти встигла стати такою дорослою?

– Ну, тату, мені вже цілих чотири роки, - вона показала на пальцях, - і сьогодні мій день народження.

– Знаю. Ти така гарна.

Дзвінок у двері.

Карина відкриває їх коли Лізі пролетіла крізь неї та швидко обійняла першу гостю. – Тітко Дані!

– Привіт, іменинниця. Яка гарна сукня. Ти сьогодні справжня принцеса.

– Дякую.

Лізі забрала пакунок.

– Проходь.

– Звісно.

Дівчина пройшла у середину та привітала з друзями.

– І в кого з вас вона така шустра?

– Напевно в мою кохану дружину. – Максе, піди допоможи Лізі. – Карина подивилася у вітальню, - а то здається, що вона зараз всю упаковку порве.

- Добре, люба.

Наостанок він поцілував дружину в щоку та пішов на поміч доньці. Кариан продовжила до Даніель:

- Чула твоя книга увійшла в топ-15 по версії The New York Times – вітаю!

– Дякую велике.

Дівчата обійнялися. Знову дзвінок у двері.

– Ебі! Привіт, як справи? – почала Карина.

– Привіт. Дані, привіт. Справи - добре. А тепер питання яке мене турбує – це де моя улюблена Лізі?

– У вітальні.

– Дякую.

Ебі швиденько зі свіма обнялася та побігла до Лізі.

– Навіть не віриться, що вона вже так виросла. – мовила Карина.

– Угу, вона ж тільки закінчила школу, а вже в університеті навчається.

До Лізі приходили ще друзі, всі веселилися, співали, танцювали та смакували солодощі. Через півтори години Макс покликав Ебі на кухню, аби та допомогла вивести святковий торт.

– Максе, ти не знаєш Рюк же має бути?

Макс перевів погляд на неї з торта.

– Має. Він обіцяв.

Вони продовжили вставляти чотири свічки у торт, коли дзвінок у двері. Макс пішов відкривати.

– Чого запізнюєшся?

– Вибач, - хлопець подивився навкруги, - дітей поряд не має?

– А що?

– Зараз буде погане слово.

Макс також подивився аби в коридорі не було дітей.

– Ні, немає.

– Добре. Якийсь придурок вирішив вкрасти машину і довелося за по всьому місту з мигалками кататися. Такий ідіот… Я поліцейський, він мав здогадатися, що це буде погана ідея. Ще раз вибачаюся за запізнення, тож де моя улюблена похресниця?

– Вона у вітальні, але ти маєш нам допомогти, - Макс взяв Рюка під руку та потягнув на кухню, - з тортом.

Зайшовши на кухню Ебі подивилась на брата.

– Чого запізнюєшся?

Рюк закотив очі.

– І ти туди ж? – Так, а що пробле и з цим?

Макс подився на брата з сестрою, а тоді мовив:

– Слухайте, давайте вже винесимо цей чудовий, королівський торт для Лізі. Гаразд? А то Карина скоро мене вже преб’є.

***

– З днем народження, з днем народження тебе люба Елізабет-Каміло.

– Ще раз з днем народження, люба донечко.

Лізі радісно задула чотири свічки на тортику та продовжила святкувати з друзями.

***

Після свята Елізабет прибігла до батьків та хрещених з фотографією у руках. Вона радісно залізла на диван та спитала:

– Мамо, тату а хто на цьому фото?

Батьки дивились на фото. Це було те саме фото, яке друзі зробили того першого дня у лісі на галявині. На очах деяких з’явилися маленькі краплинки.

– Це дуже чудові люди, люба. Але на жаль ми з ними вже не зможемо зустрітися. – сказала Карина, вона провела пальцем біля брата.

– Чого?

– Бо наразі вони у кращому світі. – мовив Рюк, він та Ебі дивилися на брата.

– Зрозуміло. То може розкажете історію?

– Дані? – звернулася до неї Ебі.

– Звісно. – дівчина видавила посмішку.

Лізі всілася зручніше між батьками та приготувалася слухати.

– Ця історія починається в нічим не примітному містечку. Грінвуд…