Розділ 25. Лікарня

Наступного ранку друзі та родина Ешвортів вирушили до лікарні. Вони несли з собою пакет цитрусових та непокоєння за життя близької людини. Якщо друзі переживали лише за Клауса, то його родина не тільки за нього... Їхня молодша донька та сестра - Ебігейл. Яка також лежала у реанімаційному відділені. Її стан був кращий за старшого брата, але не менш небезпечний. Без термінових ліків вона могла померти через лічені дні...

Зайшовши до палати всі помітили Клауса, він лежав на койці майже не рухаючись. Його грудна клітка єдина рухається, але він міг дихати лише через трубку, що була в його горлі. До його тіла було приклеєно якась кількість присосок. Декілька трубок входили в його тіло, якісь з них були ліками, а якісь наче викачували з нього кров. Але та кров була наче не звичайного кольору - типу червона, але досить сильно приближена до чорного відтінку.

До палати зайшов лікар. Він не одразу звернув багато уваги не присутніх у кімнаті. Спочатку він направився перевірити показання Клауса.

- Хм... здається все стабільно. - він щось записав собі у щоденнику, а тоді розвернувся обличчям до присутніх, - Доброго ранку.

- Доброго ранку, лікарю. - почала Кейт Ешворт, - Як він? Що з ним сталося?

- Що з ним сталося до того як ваш син потрапив у лікарню мені не відомо, - він поглянув на хлопця, - але дуже хотілося б дізнатися.

- Що ви маєте на увазі? - спитав Кевін Ешворт. - Що з ним не так?

- По-перше, в нього стався інфаркт, що вже дуже дивно, оскільки хлопцю лише вісімнадцять. По-друге, ми виявили в його крові яд, нам так і не вдалося зрозуміти, який саме, але судячи з усього він смертельний. І по-третє, на його передпліччі ми виявили досить глубокий поріз.

- Що? - перепитав Рюк.

Лікар уважно але спокійно подивився на всіх, і продовжив:

- Є причини думати, що отрута потрапила в організм вашого сина саме через той поріз.

Лікар трохи відійшов від хлопця, щоб родичі та друзі мали змогу побачити той поріз про який йшлося. Не дивлячись на те, що він вже був перебинтований свіжим бинтом, навколо нього все одно було помітно ті самі вени майже чорного кольору.

На очах матері почали навертатися сльози. Клаус - її старша дитина, її опора після того, що сталося з Ебігейл. Наразі дві дитини Кейт перебували у лікарні, обидва були нівчому не винні, але натомість обидва були у тяжкому стані...

- Любий, - вона підійшла до сина та взяла його за руку, - що ж з тобою сталось?

В кімнаті на мить запалала тиша, коли лікар почав говорити:

- Я не хочу вас лякати, але шанси у хлопця не великі, на жаль.

- Що? - перепитала його Дані. - Що це значить?

- Скільки в нього є часу? - спитав Макс.

Лікар подав Кейт склянку води, а тоді продовжив:

- Від декількох годин до двох днів.

В його голосі прозвучала нота співчуття, яку зловили всі присутні у палаті.

- Мені дуже шкода.

- Це через інфаркт або отруту? - спитав Кевін Ешворт.

- Отруту. Вона майже дійшла до його серця. Ми намагаємося викачати її, але це лише відстрочує неминуче.

Після слів лікаря в палаті запалала тиша, під час якої душі батьків хлопця не могли знайти собі місця.

Цю тишу пронзила усміхнена медсестра яка зайшла до палати. До цього вона з іншою медсестрою радісно обговорювали плітки, які встигли назбирати за ніч у лікарні. Вона спокійно пройшла до середини, привіталася з лікарем та мовила:

- Його потрібно змінити крапельницю.

Лікар махнув головою, на знак того, що зрозумів її та розвернувся до решти.

- Думаю вам краще буде вийти.

Мовив він та рукою м'яко вказав на двері. Друзі несміливо рушили до них, батьки не змогли піти одразу.

- Я повернуся до тебе, любий. - мовила крізь сльози матір Клауса. Її чоловік ніжно взяв її за плечі і почав вести до дверей. - Ми ще повернемось до тебе, синку...

Вони вийшли з палати, коли в коридорі з'явився містер Андерсон з квітами, який йшов до них. Батьки не звернули на нього уваги, а от Рюк помітив його одразу. Він рушив до нього, Джеймс та Макс за ним.

- Що Ви тут робите? - Рюк добре пам'ятав, що сказав його брат перед тим як втратити свідомість.

- Прийшов навістити твого брата. - він поглядом вказав на квіти у його руці.

- Навістити? - Рюк слив голову набік. - Та це ж через тебе він тут, покидько!

Хлопець взяв містера Андерсона за края вороту його темного плаща. Тим часом як Джеймс з Максом намагалися його віддягти, хоча повністю розуміли друга, навіть не дивлячись на те, що не знали всієї ситуації.

- Рюку, не роби дурніць. - сказав до друга Джеймс. - Хоча б не тут.

Рюк піддався та все ж таки відпустив комір, дівчата тим часом вже були поруч.

- Добре. - мовив Джеймс до друга.

- Так, Рюку, послухай свого друга. - його обличчя почало розпливатися в тій самій глузливій посмішці, що була на площі вчора ввечері. - Він явно розумніший за тебе.