Розділ 24. Правда

“Книга у тебе?”

Написав містер Андерсон до Клауса. Але хлопець не побачив цього повідомлення. Наступне повідомлення він написав через декілька хвилин.

"Не смій мене ігнорувати! Або ліки для твоєї дорогої сестрички не приїдуть вчасно. Книга в тебе?"

Оскільки на телефоні хлопця були вимкнені сповіщення, які він свідомо ігнорував не приділяючи їм належної уваги. Клаус та Даніель все ще стояли посеред вітальні і хлопець намагався хоч трохи але заспокоїти дівчину. Містер Андерсон не витримавши загалом п'ятнадцяти хвилиного ігнорування почав дзвонити хлопцю.

Клаус не відповів одразу, лише коли пробив шостиг гудок він вибачився перед Даніель та відповів на дзвінок підійшовши до вікна.

- Доброго дня, - почав він не сильно веселим голосом.

- Ага, книга в тебе?

- Так.

- Тоді чого вона досі в тебе? Ти мав одразу ж її принести до мене.

- Так. Але зараз я трохи зайнятий...

Клаус не встиг сказати, коли містер Андерсон його перебив.

- Мене це не хвилює! Книга має бути в мене до шостої години. Почув?!

- Так.

Спокійно мовив Клаус та так само спокійно покинув слухавку після того, як містер Андерсон гарчав на нього та крикнув у слухавку, щоб той до кінця дня приніс йому ту нещасну книгу. "А, і сподіваюся, що з твоїм здоров'ям все добре." сказав містер Андерсон на останок.

Хлопець повернувся назад до Даніель, яка весь цей час стояла посеред вітальні спостерігаючи за ним. Так само через деякий час у вітальню повернувся Рюк, Каміла, Макс та дідусь Даніель - Джаред. На їхніх обличчях виднівся жаль, який вони намагалися приховати як щойно побачили Клауса.

- Хлопче, - почав найстарший у кімнаті, - мені дуже шкода, але нам не вдалося знайти відповіді на питання - чи є протиотрута. Вибач...

Останнє слово він з неприхованим жалем сказав до онуки. Вона намагалася знову не заплакати.

***

У вечері коли брати повернулися додому, вони так нічого не сказали батькам. Рюк хотів, але Клаус сказав йому, що у батьків і так забагато стресу від хвороби сестри Ебігейл, тому він не хоче їх ще більше нервувати.

- Хлопці, привіт. - привітався з синами батько.

- Привіт. - мовив Рюк.

- Слухайте, поки ви не роздяглися... - він вийшов у коридор до хлопців, коли побачив, що молодший син вже роздягнувся та зняв один кросівок, - О, тоді Клаусе, можеш збігати в магазин по кетчуп? А то ми тут почали готувати вечерю, а кетчупу немає.

- Звісно. - він повів собачку назад на верх. - Тільки його?

- Зараз. - тато зайшов назад на кухню до дружини, - Кейт, нам треба ще щось? Клаус до магазину йде.

Вона відволіклася від нарізання курячого філе та повернулася обличчям до чоловіка.

- Хм, ну кетчуп та можливо трохи солодкого перцю? Що скажеш?

Кевін повернувся в коридор, де Рюк вже повністю одягнувся готовий йти разом з братом.

- Тоді... - батько почав, - пачку кетчупу та два, три солодких перці. Люба! Два, три вистачить?

- Так.

Почулося з кухні. Брати у відповідь махнули головою та рушили до магазину.

Майже всю дорогу вони не проронили і слова. В голові у Рюка крутилося стільки запитань, але він досить добре знає свого брата - він не буде на них відповідати. І він насправді мав велику рацію, Клаус так само добре знав брата і знав як багато чого йому кортить запитати, але він би не відповів. Не відповів...

Тільки у магазині хлопці нарешті заговорили один до одного.

- Так, який саме перець мама попросила купити? - почав Рюк, коли вони з братом підійшли до стійки з овочами.

- Солодкий.

- Та це зрозуміло. Я про колір кажу.

Він указав рукою на ящик з перцем. Там лежало три види солодкого перцю: червоний; оранжевий, більш наближений до жовтого та зелений. Хлопці трохи подумали, а тоді Клаус сказав:

- Давай візьмемо той який беремо і завжди. Сумніваюся, що якби мамі потрібен був якийсь інший колір, то вона би нам не сказала.

Хлопець взяв маленького пакетика та поклав у нього три солодких перці червоного кольору. Після цього брати швидко взяли пачку кетчупу та рушили до каси, знову не проронивши один до одного ні слова.

- Готівка або картка? - порушила їхню тишу дівчина, що сиділа на касі.

- Карта. - спокійно мовив Клаус та приклав телефон до терміналу.

- Ваш чек.

Дівчина м'яко посміхнулася до Рюка, який забирав чек та вона наче ненароком доторкнулася його долоні та затримала на ньому свої блакитні очі.

- Я скоро закінчую, то ж ти можеш почекати у кафе. - вона сказала це настільки тихо, що могли почути лише вона, Рюк та Клаус, який стояв поруч з братом. Її рука все ще не відпустила його.

На обличчі Клаус з'явилася глузлива посмішка, тим часом як Рюк поспіхом забрав свою руку з чеком від руки дівчини.