Розділ 23. Поранення

Наступного дня після уроків учні всі разом рушили до Даніель додому. Вдома саме був той чоловік заради якого вони всі й прийшли сюди. Джаред Вуд - батько Даніель та історик, який, як сподівалися друзі, зможе відповісти на всі їхні запитання.

- Доброго дня. - привітали вони коли зайшли до квартири.

- Доброго дня, - привітався у відповідь Джаред, - Даніель казала, що ви хотіли про щось мене розпитати. Чим можу вам допомогти?

Він жестом запросив їх до вітальні, де сам сів на крісло, а друзі на диван, який стояв навпроти. Макс сів на ще одне крісло, оскільки йому не вистачило місця на дивані.

- Тож, - почав Джаред, - чим я можу вам допомогти?

- Ви ж знаєтесь на історії нашого містечка, правда? - запитала його Карина.

- Так. У вас питання по цій темі?

- Так. - відповів Макс. - Але нас цікавить саме стара історія.

- Типу коли Грінвуд знаходився у лісі. - продовжив за Максом Рюк.

- У лісі... Так це, як на мене дуже цікавий розділ історії нашого містечка.

- То може ви знаєте, що там сталося того дня, коли Грінвуд з лісу перемістився за його межі?

- Не впевнений, оскільки з того часу за ті події майже ніхто нічого не писав, а чуток було багато.

Друзі переглянулися між собою.

- Можеш розповісти про ті чутки? - спитала батька Даніель.

- Так. Але спочатку хочу вас дещо запитати.

- Про що? - спитав Джеймс.

- Ви у щось влізли? Просто чого це раптом підліткам, яким по шістнадцять років, цікавитися про події які відбулися майже сімдесят років тому?

- Тату це довга історія, - почала його донька, - але не переживай ми нівщо не влізли. Гаразд?

- Добре. Тоді, що саме вам розповісти?

- Ну давайте для початку про них. - Макс поліз до свого рюкзака та дістав з відти газету з заголовком "Переможці конкурсу малюнків у молодшій школі Грінвуда".

- Про дітей?

- Так. Може ви щось знаєте про них? Хто вони? Їхні батьки? Незнаю…

До кімнати саме зайшов дідусь Даніель та присів на одне з крісел у вітальні, де всі зібралися. 

Він не кваплячись оглянув кімнату повну підлітків. Але його погляд зупинився на високому хлопцеві, що стояв поряд з його внучкою. Клаус. 

- Хлопче, - почав він. - чи не міг би ти підійти ближче?

А хлопець і не сперечався. 

- Так? 

- Чи не міг би ти відкотити рукав?

Клаус трохи розгубився, але не подав вигляду. Він знав наскільки там все погано, тож лякати та засмучувати присутніх він не хотів. 

- Хлопче, якщо сам не даси руку, то я можу і силою відкотити рукав. - Чого Ви хочете, містере Вуд?

Дідусь прискіпливо подивився на нього. 

- Щось мені не подобається колір твоєї шкіри під рукавом. От і думаю, що треба подивитися, що там у тебе.

Але хлопець не піддавався на його уговори, тому Даніель не витримав та відсунув рукав хлопця.

- Господи, Клаус, що сталося?

- Судячи з характеру порання, - почав дідусь, - посмію висунути припущення, що це поранення від лімнади.

Він уважно поглянув, то на хлопця, то на друзів своєї онучки, намагаючись не зустрічатися з нею поглядами.

Тим часом на обличчях друзів з'явилися напевно всі можливі та неможливі емоції. Клаус швидко спустив рукав назад, щоб ще більше не нервувати ні друзів, ні Даніель, яка не знала наскільки все погано а тому злякано продовжувала дивитися на нього.

Деякий час в кімнаті панувала мертва тиша, поки Джаред не звернувався до батька:

- Як це можна виправити?

Дідусь відповів не одразу, явно обдумуючи свою відповідь.

- Боюсь, що ніяк. - він витримав не велику паузу перш ніж хтось встиг щось сказати, - Але я можу помилятися в силу свого віку, тому треба пошукати в архівних записах та книжках... Можливо щось та знайдеться.

Більшість навіть не намагалися розпитувати Клауса, оскільки догадувалися коли він отримав це поранення. Саме вони першими почали шукати відповідь на запитання - що з цим можна зробити? Рюк тим часом не зводив наповнених страхом і гнівом очей з брата.

- Як ти міг мені не сказати? Як?! Я ж твій брат! Якби ми знали раніше, то можливо почати шукати протиотруту раніше! Ти мав мені сказати! Ти мав нам сказати!

Його голос почав наповнюватися жалем та гнівом на брата. Він справді цього не розумів, він його не розумів. Як він міг!? Як він міг так вчинити з ним?

- Я не хотів тебе турбувати. - він розвернувся до молодшого розгніваного, наляканого брата, - Я збирався сам це виправити і все би добре закінчилося...

Не встиг він договорити, як його Рюк його перебив:

- Тобто ти взагалі не збирався нам, мені, - він показав рукою на себе, - говорити?