Розділ 22. Карусель

Того ж вечора по дорозі додому Клаус звернув до парку, сказавши Рюку йти додому зі словами, що він згадав, що мав з деким зустрітися і до вечері повернеться, або запізниться максимум на декілька хвилин. Рюк скептично до цього повівся але все ж таки рушив додому залишаючи брата, який йшов до Евергрін Парку з загадковим йому знайомим.

Зайшовши до парку Клаус дістав свій телефон та почав набирати повідомлення - "Я вже на місці. Куди підходити?". Відповідь надійшла майже одразу. "Зустрінемося біля каруселі".

Що ж хлопцю не залишалося нічого, як піди до тієї каруселі та зустрітися там з єдиним чоловіком, який міг дістати дуже дорогі та рідкісні ліки для його сестри Ебі, яка потребувала їх.

Біля каруселі стояв чоловік у чорному пальто, який стискав лацкани. Знову подув льодовитий вітер. Погляд чоловіка став суворішим, ніж коли він зустрівся з друзями на площі декілька хвилин тому. Він уважно дивився на хлопця, що засунувши руки до карманів куртки підходив до нього.

- Ну, нарешті. Чого так довго йшов?

Клаус тільки відкрив рота щоб відповісти, як чоловік продовжив.

- Хоча, не відповідай мені не цікаво. А знаєш, що мені справді цікавить? - це було риторичне питання, тож він одразу продовжив, - Коли вже буде виконана друга частина твого завдання? Бо перша була виконана три дні тому, я не можу довго чекати.

- Вже скоро. - сухо відповів хлопець.

- Скоро це коли? Ти вже мав давно влісти до неї у квартиру та викрасти ту книгу. По нашій згоді це мало відбутися ще дні три тому. - він уважно подивився на хлопця.

- Все не так просто...

- Не так просто? О, Боже, тільки не кажи мені, що ти закохався у ту дівчину. Ти не можеш! - деякі люди повернули на них голови, - Ти не можеш. - вже тихіше повторив він. - Кохання це слабкість, через яку тобою можуть запросто маніпулювати, а ти будеш страждати через це не в змозі протистояти цьому.

- Ще декілька днів...

- Декілька днів?! Так не годиться, чи може ти забув, що я можу відмінити доставку ліків для твоєї дорогої молодшої сестрички.

На його обличчі з'явилася крива, самозакохана посмішка, яка розпливається на все обличчя.

Клаус нічого не відповів йому, стримуючи себе аби не врізати йому за слова, які щойно прозвучали, лише повторив, що декілька днів і все буде готово. Вони суворо стояли один навпроти одного напруч серйозно дивлячись прямо в очі.

Вони простояли так декілька секунд після чого в одного з них позвонив телефон.

- Андерсон, слухаю. - мовив чоловік, але все ще продовжував дивитися на хлопця.

Містер Андерсон продовжував сухо та коротко відповідати на дзвінок, а коли закінчив то сказав на останок - "Скоро буду.". Тоді кинув слухавку та знов подивився на хлопця.

- Два дні. - він тикнув його вказівним пальцем на кожне слово, - Два дні. - повторив він, - Якщо не впораєшся, то твоя сестра та твоя дівчина пожалкують, що взагалі були знайомі з тобою. Гадаю ти розумієш про що я.

Після цих слів містер Андерсон розвернувся і пішов геть, залишивши Клауса стояти там та обдумуючи все вище сказане.

Вібрація. І знову. Це його телефон. Він дістав його з карману. На екрані виднілося два повідомлення від брата. "Коли ти будеш?" та "Батьки вже починають питати за тебе.", Клаус поглянув на годинник, він показував вісімнадцять п'ятнадцять. Хлопець одразу повернувся назад від думок та усвідомив, що сказав братові, що запізнеться лише на пару хвилин, а не на всі п'ятнадцять.

Через п'ять хвилин Клаус вже був вдома та сідав за стіл. Сьогодні з ними вечеряв і прадід - Ендрю Ешворт. Але не дивлячись на це вечеря пройшла не сильно весело. Тобто вон просто поїли, а тоді батьки пішли до себе у кімнату, хлопці провели дідуся до його квартири, що була над ними, а тоді повернулися назад до квартири та пішли до своєї кімнати.

Хлопці вже починали засинати, коли прийшло повідомлення від Макса.

"Народ, гляньте на фото" він також його відправив.

Це була фотографія з тієї статті у старій газеті.

"Чекай це що ті діти?" написала Каміла.

"Так. Це вони." відповів Макс.

"Мені здається чи вони у тому самому вбранні, що було у лісі?" також почав відповідати Джеймс.

"Схоже" написав Рюк, сідаючи на ліжко до брата аби розбудити його та показати фото, що надіслав Макс, але Клаус і так не спав.

- О, ти не спиш. Тоді поглянь. - він почав показувати братові телефон на якому було відкрито фото.

- Я побачив.

"Так, одежа та сама. І там як подарунок судячи з усього були ті ведмедики, що були на тій галявині" написав він.

"Дані, ти здається казала, що твій батько історик?" запитав Макс.

"Так. А що?".

"А ми можемо трохи розпитати твого батька завтра?" продовжив Макс.

"Гадаю так. Але вже після школи".

"Звісно" написала Карина.