Розділ 19. Тиждень

“Чого ви знову не йдете до нас?! Чого! Ви маєте йти до нас... Ви маєте! У вас немає вибору... У вас нічого не має..."

Швидко та різко шепіт проник у голови Джеймса та Даніель, через що, їхні обличчя одразу ж змінилися. Вони наповнились страхом, жахом та переляком. Друзі одразу ж переглянулися.

"Ви маєте йти до нас! Чого не йдете!? Де ви?! Чого ви у них?! Ви маєте бути тут! Тут! ТУТ!"

Цей голос вже перестав бути схожим на людський, тепер це була суміш двох голосів. Якийсь дуже злий жіночий та наче голос диявола з пекла, були змішані. Тепер це був голос наче з хороших фільмів жахів, він наче кликав з-під земної кори, наче з самого пекла.

Решта почали чаювати не помітивши, як змінилися обличчя їхніх друзів. Вони пили чай ще декілька хвилин, коли Макс нарешті помітив, як сильно змінився вираз на обличчі друга.

- Друже, що трапилось?

Всі подивились на Джеймса. Клаус на хвилину затримав погляд на ньому і одразу перевів очі на Даніель. В його очах на мить з'явився жах коли він помітив, що обличчя дівчини виразало майже такі самі емоції, тільки трохи менші.

- Що сталося? - спитав він.

Клаус звертався до обох, але у своїй голові це Даніель. Аріан зосереджено дивився на нього.

- Нічого такого... - почав Джеймс.

Дані подивилась на нього.

- Шепіт! Він знову погрожує. Він знову кричить. І це знову не людський голос.

- Шепіт? - здивовано мовила Ллевелін.

- Так. - відповіла їй дівчина.

Ллевелін глянула на брата. Він якось схвально моргнув і дівчина знову розвернулася до решти.

- І давно він у вас?

- Вже третій день.

- Та другу ніч... - доповнив Даніель Джеймс.

- Це жахливо! Але що він чи конкретніше сказати воно, від вас хоче?

- Щоб ми прийшли до нього.

- Що це означає, Даніель? - спитав її Аріан.

- Не знаю, але він просто каже щоб ми прийшли до нього, а коли починаємо його ігнорувати, то починаються погрози. Тому Джеймс запропонував піти хоча б на голос та дізнатися хто нас кличе. І таким магічним чином всі ми і опинилися в лісі. От і все.

- Зрозуміло. - мовила Ллевелін.

На деякий час в кімнаті повисла тиша, тоді дівчина знову почала:

- Тож вам вдалося дізнатися хто це?

"Вона спеціально питає вас, що знаєте... Спеціально! Вони і справжні злодії... А маєте йти до нас... Ви маєте... Маєте! Вони запудрюють вам мізки! Не смійте слухати їх... Не смійте!"

- Ось знову. - мовив Джеймс, - Це вже починає викликати сміх, якщо чесно.

Він сьорбнув чаю і тоді продовжив:

- А стосовно твого запитання, ні, на превеликий жаль ми досі не в курсі хто це.

- Я думаю це жахливо. - вона співчутливо подивилась на обох, - Чути все це та переживати. Особливо коли не знаєш хто вони, ті хто кличе.

Далі друзі та їхні нові знайомі продовжили пити чай, куштувати печиво та розмовляти на всякі різні теми. На всі теми крім шепіту, будь якого.

Хлопці знову розповідали ту історію коли вони так сильно розіграли свого вчителя математики, містера Веслі, що бідолажному довелося взяти не заплановану відпустку на два тижні. І як він потім віддячив за це, коли в них був невеликий тест містер Веслі поставив хлопцям на два бали вище ніж вони написали.

На годиннику вже показувало біля дванадцятої, коли за вікном почався рясний дощ, який здавалося може перерости у щось більше ніж просто дощ. У повноцінну грозу з сильним вітром, яскравими блискавками та гучним громом.

- Клаусе, - мовив Аріан, - можна тебе на хвилинку?

- Звісно.

Двоє високих, статних хлопців вийшли з вітальні пройшли по коридору та вийшли на маленьку терасу на задньому дворі.

Спочатку Аріан зачинив вхідні двері, і тільки тоді почав говорити до Клауса.

-  Слухай, я буду казати прямо.

- Добре.

- Вона. Лімнада. Вона тебе ж порізала правда ж?

- Як ти?

- Значить я правий... Я так підозрюю, що твої друзі не в курсі цього, - Клаус кивнув, - По хорошому тобі треба розповісти їм все, бо на жаль ти напевно цього не знав, але протиотрути від них немає.

- В сенсі?

Аріан склав руки на грудям і уважно подивився на Клауса. Хлопець виглядав наляканим, він почав ходити кругами по терасі, потираючи руки, махаючи головою в знак незгоди з щойно почутим.

- Клаусе, тоді потрібно заспокоїтися. Скажи мені хто в курсі твоєї ситуації?

Клаус не почув його, оскільки з головою поринув у власні роздуми, думки. Він справді думав, що протиотрута існує. Він справді на це сподівався! Це ж і була одна з основних причин чому він не розповідав ні друзям, ні особливо брату. Тільки зараз він напевно зрозумів, що Даніель була права коли говорила, що вона також не знала би, якщо вони не прокинулися того ранку раніше за інших та не зустрілися на пляжі.