Розділ 16. Сварка

Всю наступну ніч Джеймс та Даніель не могли нормально спати, оскільки той шепіт в сукупності з агресивним чоловічим та плачущим дитячим голосами, не давали спокою напротязі всієї ночі.

Шепіт ходив із крайності у крайність - дитячі заклики про допомогу, щоб їх врятували; а з іншої сторони - зловісні голоси, які звали до себе, мало не погрожуючи.

"Допоможіть нам... Допоможіть... Благаємо вас, допоможіть... Ми хочемо бути живими..."

- Чим вам допомогти? - спитала Даніель через сльози, що починали накопичуватися на очах.

Але відповідь так і не послідувала, замість неї знову продовжилися благання про допомогу.

"Благаємо допоможіть... Врятуйте нас..."

- Хто ви? Де ви зараз? - мовив Джеймс, який не міг нормально спати.

"В лісі... Ми тут... Допоможіть... Ми хочемо бути живими..."

- Бути живими? - вже в сльозах перепитала дітей Даніель. - Що з вами? Ви цілі?

Шепіт на деякий час затих і відповідь від дітей так і не послідувала.

Друзям дуже сильно хотілося вірити, що все що вони щойно почули та напередодні у кав'ярні, було лише через стрес. І це могло бути правдою, якби це чула одна людина, але ні, цей шепіт чує двоє людей, і він навіть відповів їм. То що це? Масовий психоз?

"Йдіть до нас... Ми чекаємо... Чекаємо..."

Різко з'явився злий шепіт, але тепер він заманив до себе, але виходило не дуже. Він все ще був злим та грубим, він не визивав довіри до себе.

Після того, як його відчутно намагалися ігнорувати, але все ж таки трохи злякавшись друзі не мовили до нього ні слова.

"Щоб ви кістками вдавилися... Якщо не прийдете... Ми все ще чекаємо на вас..."

***

Наступного ранку друзі знову зустрілися біля центрального фонтану, щоб піти разом у школу. Біля місця зустрічі не було тільки Джеймса та Карини, бо вони мешкали по сусідству зі їхньою школою.

- Доброго ранку, - мовив Макс, який щойно підійшов.

- О, ти у своїй щасливій кепці? Круто. - сказав Рюк.

Макс був у тій самій зеленій кепці з темно-зеленою ялинкою в якій був коли друзі тільки-но починали свій похід.

- Ну, звісно. В нас же сьогодні тест по математиці. - на обличчі Рюка з'явилося здивування. - Ти що забув?

- Виходить, що так. - трохи розгублено мовив Рюк. - Ну, нічого. Ти ж якщо що даси списати? Вірно?

- Не дам. - саркастично мовила Каміла.

Джеймс та Карина вже чекали друзів біля головного входу, коли ті підійшли. Привітавшись, вони разом рушили у середину одразу в кабінет містера Веслі, їхнього вчителя по математиці, і вчителя, якому хлопці дуже полюбляються влаштовувати всілякі пакості та сюрпризи одночасно.

"Будете нас ігнорувати, вам же гірше буде... "

"Прийдіть до нас, або ми зведемо вас у психлікарню... У вас немає вибору..."

"Ви маєте робити те, що вам кажуть, або інакше почнуть страждати ваші рідні та друзі, яких ви так любите та дорожите..."

Продзвенів дзвоник і містер Веслі майже одразу зайшов у клас. Світлий чоловік, середнього зросту став посередині перед учнями та почав говорити погладжуючи свою лисину.

- Що ж, - почав він, - сподіваюся, що всі підготувалися до тесту. Він буде не сильно складний, тому гадаю всі зможуть його написати хоча б на середній бал.

На останніх словах він саркастично-уважно подивився на Рюка, який сидів на четвертій парті другого ряду, одразу навпроти вчительського столу.

- Тому зараз, я вам роздам питання і ви можете братися до виконання. Час у вас до кінця уроку. Хто напише раніше, може раніше піти з уроку.

Містер Веслі потягнувся до своєї сумки, щоб дістати запитання. Коли він все ж таки зміг їх віднайти, то пройшовся та роздав кожному учню в руки. Всім двадцяти двом учням, що були присутніми в класі.

Всі одразу прийнялися писати, бо чим раніше почнеш, тим раніше закінчиш. Але яким би серйозним не видавався Містер Веслі, він не був таким у реальному житті, яке не включає викладання. Там він був ще тим веселуном, що любив пожартувати.

"Допоможіть нам..."

"Врятуйте нас..."

"Благаємо вас... "

Дитячій шепіт благав про допомогу ще дужче плачучи, Джеймс та Даніель не могли їм зараз ні допомогти, ні запитати, що сталося.