Розділ 15. Шепіт

Увечері того ж дня друзі зустрілися в кав'ярні, що була навпроти алеї по дорозі до лісу. Затишне невелике приміщення яке наповнювали аромати свіжовипеченої випічки та щойно завареної кави. Годинник тільки показував шосту, але на дворі вже темніло, оскільки це був майже кінець жовтня. Але на противагу темняві - білим м'яким світлом вуличні ліхтарі освітлювали вулиці Грінвуда, до котрих долучались і маленькі магазинчики, і кав'ярні з книгарнями, і прості житлові будинки з яких лилося тепле світло та родинний затишок.

- Привітик, - почав Джеймс, - я тільки-но замовив нам по лате, тому доведеться нам трохи почекати напої.

Він сів за стіл до решти.

- Добре. То, що кому вдалося дізнатися? - почала Каміла.

Вона подивилась на друзів, котрі сиділи поруч з нею за одним столом, всі живі та здорові. Посміхаючись та сміючись з якогось жарту, що щойно викинув Рюк.

"Даніель..."

Даніель почула шепіт, але обернулась на друзів, щоб переконатися, що вони його теж почули. Але вони тим часом все ще сміялися з того жарту, що розказував Рюк.

- Мене хтось кликав, чи мені почулося? - спитала вона Макса, що сидів поруч.

- Та ні здається, я нічого не чув.

"Невже це все в моїй голові? Чи я просто почала їхати дахом через стрем? Сподіваюся, що ні.", - вона зробила видих, - "Дуже сподіваюся, що мені це просто почулося."

- Сім лате! - гукнула бариста із-за прилавку.

Джеймс піднявся зі свого місця взявши з собою хлопців, і вони всі разом попрямували до баристи забиратити їхню каву. Поки вони повератались Джеймс тримаючи в одній руці стаканчик з лате, а іншою почав бурхливо розказувати хлопцям, що йому та Карині зміг розповісти їхній прадід.

- І він сказав, що не хоче розказувати ту історію, бо це може розкопати його травми.

- Ти що вже почав розповідати? - запитала його сестра.

- Так, але я не розповів багато. - він сів на свій стілець, - до того ж дідусь не розповів нам багато, тому я зараз запросто все повторю.

Він сів по зручніше на стільці й надпив трохи кави перед тим як почати.

- Що ж, дідусь розповів, що там стався такий собі маленький катаклізм, як він сказав. - сестра уважно спостерігала за братом, аби той не пропустив нічого важливого, - Саме тому містечко переїхало. Здається все.

Карина здивовано подивилась на брата, розуміючи, що той все ж таки дещо забув.

- Ти впевнений? Бо мені памятається, що ми також почули відповідь на моє питання - чи пам'ятає дідусь таких людей, як Ендрю Ешворт, Едмунд Вуд та Альфред Андерсон. - вона витримала сценічну паузу. - І він відповів, що пам'ятає. А тим паче, що вони були та є найліпшими друзями.

"Даніель... прийди до нас..."

На обличчі Даніель на мить з'явився жах. Але вона вирішила поки не розповідати друзям про цей шепіт, оскільки вважає, що все через стрес.

- Ну добре. Забув вибачаюсь. - він саркастично посміхнувся до сестри.

"Хлопче, прийди до нас... ми тебе не скривдимо..."

Після цього шепоту щось стиснулось у грудях, але він не повів і оком, тому що подумав, що це все через пережитий стрес за останні декілька днів.

- То виходить, що наші прадіди були друзями? Це ж круто! - мовив Рюк. - Ми ж теж друзі. Тобто виходить, що наша дружба пройшла покоління.

- Так. Мій дідусь сказав, що коли вони були молодші на років шістдесят, то вони дуже любили кататися на атракціонах що були в нашому парку. - почала Каміла, - Мені доречі вдалося дізнатися в нього трохи більше про власника того будинку з озера, Майка Столена.

Вона трохи прокашлялась, а тоді випила трохи свого лате і продовжила, поки друзі зацікавлено-уважно її слухали:

- Дідусь розповів, що Майк як рибалка, був просто чудовим, але як людина супер конфліктний чоловік. Як сказав дідусь - йому тільки дай привіт і він вже буде з тобою сваритися.

Ось вже хтось відчинив двері кав'ярні через що, задзвонив дзвоник, який висів на вхідних дверях. А тим часом дівчина-бариста знову оголошувала чиєсь замовлення.

- А ще він повідав мені трішки і про його дружину.

- Дружину? - перепитав її Рюк.

- Це напевно та жінка, котра стояла поруч на всіх фото в тому будинку. - мовила Даніель.

- Так, вона. Дідусь розповів, що вона була просто прекрасною, розумною, ввічливою жінкою у порівнянні з її чоловіком.

Даніель зробила ковток кави та тільки-но поставила стаканчик на стіл, коли знову почула його.

"Прийди до нас... Ми тебе не скривдимо"

Але якщо перші два рази, цей шепіт був більш привітним та жіночим, то цього разу він був більш грубий та більш чоловічий.