Розділ 14. Сімейні узи

Одразу по приходу Даніель додому, вона пішла до свого батька, котрий на той момент був в кімнаті, де знаходиться їхня сімейна свята святих колекція, котру почав збирати ще її прадід.

Батько саме сидів на одному зі темно-сірих крісел, що стояли у кутку, читаючи якусь книжку поклавши ноги на маленький дерев’яний журнальний столик, що стояв перед ним.

- Тату привіт. – мовила Даніель і присіла поруч з ним на одне з крісел.

- Привіт, люба. Як справи?

- Добре. – вона повернулась до нього, опершись на підлокітник. – В мене є до тебе запитання.

Батько відклав книгу, та повернувся до дочки.

- Слухаю.

- Питання. Чи знаєш ти щось про історію нашого містечка?

Він задумався намагаючись щось пригадати.

- Хм, здається так. Твій прадід, мій дідусь – був здається одним із засновників.

- Що? – перепитала вона батька, оскільки не могла повірити його словам. – Одним із засновників?

- Так.

Він встав з крісла та попрямував до одного із комодів, де стояли старі фотографії. Взявши одне з них, він попрямував назад. Присівши назад, протягнув це фото Даніель.

На ньому було зображено шестеро чоловіків одягнені у тогочасні смокінги, всім приблизно по тридцять років. Вони стояли обіймаючись на фоні того самого озера – Блу Лейк. Батько почав говорити, вказуючи на кожного чоловіка:

- Ось воно, - він показав на першого чоловіка, який стояв з лівої сторони, - це Філіп Сміт. Він, Макс Пулман, - він вказував на чоловіка, що стояв поруч, - та Джиммі Робертс, - він стояв з іншого краю, - ці троє були їх кращими друзями. А тепер засновники. Ось це, - показував на чоловіка, що стояв поруч з Філіпом Пулманом, - Ендрю Ешворт, поруч з ним Альфред Андерсон. А ось і твій прадід, Дані, Едмунд Вуд.

Батько передав фото дочці, котра ще декілька хвилин просто дивилась на зображення.

- А дідусь, твій батько, він вже народився на цей момент?

- Хм… здається йому на цей момент було років п’ять чи шість. А що? Хочеш його попитати за той час?

- Було б непогано, якщо він щось пам’ятає.

- Думаю, можна його попитати, але не зараз. Він спить. Може через декілька годин?

- Добре. – Даніель гляну на фото, - Можна я позичу його на деякий час?

Батько не одразу відповів обдумуючи свою відповідь. Але потім сказав:

- Так. Думаю ти можеш його позичити, але поводься з ним обережно. Все ж таки це старе фото.

- Звісно. Не переймайся за це.

***

Щойно Джеймс та Карина прийшли додому вони одразу почали шукати маму. Вони обшукали увесь будинок, навіть горище з підвал, але ніде не могли її знайти. До поки Карина не визирнула на задній двір.

- Джеймсе, вона тут!

Крикнула вона до брата, а сама вже попрямувала до матері. Вона саме накривала свії квіти від дощу, що нещодавно почався. Джеймс вчасно встиг добігти до сестри, щоб вони вже разом підійшли до мами.

- Привіт, - привіталась вона, - у вас щось сталось?

- Привітик, більше ні, чим так. – мовив Джеймс, за що майже одразу отримав ліктем по ребрах від сестри.

- Але не сють. – Карина майже одразу перевела тему. – Ти не нароком не знаєш де дідусь?

- Дідусь? Він здається в своїй кімнаті.

- Вона мала на увазі не діда Джорджа, а прадідуся Джиммі.

- Ааа, він напевно теж в своїй кімнаті. А що у вас трапилось? Ще й тим паче таке важливе?

- Нічого особливого. Просто хочемо запитати, що він на день народження хоче. – сказала Карина.

- Добре. Тоді йдіть не мокніть тут.

- Ти теж. А то ще захворієш. – мовив Джеймс.

Тоді він взяв маму та сестру  під лікоть і вони утрьох пішли до будинку.

- Добре тоді йдіть до діда Джиммі. – брат з сестрою вже почали підніматися по сходинках, - Але не сильно його там допитуйте! Хах, вони напевно вже і не почули.

Піднявшись по сходах на другий поверх, вони одразу ж рушили до кімнати прадіда.

- Не забудь постукати! – сказала Карина брату, котрий вже полетів коридором до дверей і збирався їх відкрити.

- І без тебе знаю.

Він постукав тричі, потім дочекався поки почув заповідне - «Заходьте.», і одразу забрався у кімнату. Сестрі лише залишилось пройти за ним.

- Дідусю привіт. – привіталися вони, - Як справи?

- Привіт, привіт. Та потихеньку. А ви що?

Він сидів на краю свого рівно застеленого ліжка, котре стояло посеред кімнати, а по два боки були маленькі тумбочки з такими ж маленькими світильниками.

- В нас до тебе є запитання. – почала Карина.

- Ага, я вас уважно слухаю.

- Коли ти був молодим, - продовжила вона, - можливо ти пам’ятаєш таких людей як Ендрю Ешворт, Едмунд Вуд та Альфред Андерсон?