Розділ 7. Лімнада

Коли Джеймсу прикортіло, він трохи подивився навкруги, коли він зрозумів, що йому попросту буде не дуже комфортно, робити це поряд зі своїми друзями, та поруч з місцем де він буде спати.

- Я зараз прийду, - сказав він, коли встав зі свого місця.

- Добре. – сказав йому Макс.

- Тільки не відходь надто далеко. – сказав йому Клаус.

- Добре.

Джеймс пішов у сторону старого будинку.

Коли він йшов можна було краще побачити цю дорогу по якій він з Рюком, Максом, Камілою та сестрою йшли сюди на пошуки Клауса та Даніель. Він йшов по трохи мокрому піску на котрий не великими хвилями викидає воду з озера. Також Джеймс проходив доволі великий валун який був на березі ближче до лісу, а потім перевів погляд на горизонт і побачив інші але вже у озері.  Він звернув у ліс за метрів двісті від нього.

Коли він закінчив зі своїми справами, та почав повертатись, побачив на березі Кейтлін.

Висока, світлошкіра дівчина з коротким чорнявим волоссям та виразними карими очима - дивилась просто на нього. Джейсон підійшов до неї ближче. Ближче до озера.

- Кейтлін? Це справді ти? Що ти тут робиш? – спитав він, Джеймс був у шоці.

- Так це я. Прийшла щоб тебе побачити. – відповіла вона ласкавим голосом.

- Мене? Справді?

- Так. – запевнила його Кейтлін, - Справді. – вона підійшла до нього ближче. – Ти такий гарненький коли спантеличений. – вона торкнулась його плеча.

- Ти ж не любиш походи, та взагалі ліс. Але прийшла сюди заради мене? – Джейсон трохи задумався. – Як ти знайшла сюди дорогу?

- Просто знайшла і все. Не думай про це.

Тим часом Клаус помітив, що Джеймса не має вже десь хвилин двадцять.

- Я зараз прийду. – всі дивились на нього, - Джеймса не має вже більше п’ятнадцяти хвилин, а піду його пошукаю.

- Піди з тобою? – спитав Макс.

- Ні, не треба. Гадаю я зможу знайти шістнадцяти річного хлопця.

Але перед тим як іди за ним, Клаус зайшов до намету, аби взяти свій кинджал з дамаської сталі, на випадок якщо на Джейсона напав якийсь дикий звір з лісу.

У той час як, Клаус пішов у ту саму сторону що й хлопець. Кейтлін вже в щільну підійшла до Джеймса. Вона шептала йому на вухо, який він красень, та всілякі ніжності. Коли сказала, що він їй подобається, у нього очі стали по п’ять копійок.

- Зачекай, що ти щойно сказала? – перепитав він та навіть трохи відсторонився від неї.

- Я кажу, що ти мені подобаєшся, дурненький. Чи ти не віриш моїм словам? - подув вітерець, який відкинув назад частину чорнявого волосся, відкривши її шию.

- Просто ти та сама дівчина, яка подобається більшій половині нашої школи. Мені просто не віриться, що ти це сказала… саме мені.

- А ти повір. – сказала вона м’яко.

- Знаєш ти... мені теж подобаєшся. Просто я ніяк не наважитись тобі про це сказати.

- Але тепер, ти про це сказав.

Клаус вже проходив той великий валун, коли побачив Джеймса.

- Джеймсе! – крикнув він.

Джеймс обернувся на своє ім’я, коли Кейтлі почала перетворюватись на високу дівчину з світло сірою шкірою та яскраво-зеленими очима, показуючи свої гострі, як лезо зуби.

«Це лімнада.» - подумав Клаус.

- Джеймсе, обережно! –крикнув він, і ту саму секунду почав з усієї сили бігти до нього.

«Кейтлін» напала на Джейсона ззаду та намагалась його задушити. Поки Джеймс намагався вибратись з її смертельних обійм, Клаус з усієї сили біг до нього. Але все було марно.

Коли Джеймс все ж таки побачив біля своєї правої руки камінь та зміг дотягнутися до нього, він вдарив лімнаду по голові, що була міць. «Кейтлін» припинила його душити та впала поруч з ним, таким чином Джеймсу вдалося виграти декілька секунд поки вона не прийшла до тями, та не накинулась на нього знову.

Клаус вже був поряд, він витягнув ножа – який був у нього під правою штаниною, та наблизився достатньо близько до них обох.

Джейсон побачивши його та як міг відштовхнув її від себе. «Кейтлін» знову спробувала на нього напасти, але Клаус порізав її по руці. Вона різко повернулась на нього, вдивляючись своїми великими яскраво зеленими очима наче прямо в його душу. Вона накинулась на також порізала йому руку своїми гострими та довгими нігтями. Та  Клаус без вагань вставив кинжал їй у грудну клітку. Лімнада закричала. Її крик був схожий зі звуком сирени. Але аби вони точно її більше не побачили, Клаус прокрутив свій кинжал у її грудній клітці.

Коли стало зрозуміло, що лімнада впала замертво, Клаус допоміг Джейсону піднятися з піску та вони відійшли від неї, на метрів п’ять. Перед тим як піди Клаус витяг з неї свій кинжал. На якому залишилася її яскраво червона кров. Ще трохи постоявши та переконуючись, що вона точно мертва та більше не рухається, вони пішли назад до їхнього табору.

До решти хлопці повертались мовчки. Ніхто нічого не казав. Вони йшли в темпі, час від часу обертаючись та переконуючись, що тіло лежить там де вони його залишили. Коли ж вони відійшли від неї достатньо велику відстань, що її вже не було видно, вони почали йти швидше, все ще час від часу поглядаючи назад.