Розділ 3. Озеро

Ось вони вже можуть бачити, як гарно перші промінчики сонця колихаються на воді. Але коли вони почали підходити ближче, стало зрозуміло, що це була не просто маленька водойма.

Це озеро.

Яке було настільки прекрасне, що здавалося наче воно намальоване. Але одночасно здавалося таким химерним. Його води були темно синього кольору. Подекуди до озера схиляються дерева, також було чутно маленький бурхливий водоспад, який бився об каміння, десь ліворуч від групи.

Над водою був доволі густий туман. Через, що не можна було зрозуміти наскільки воно велике.

Коли вся компанія вийшла на берег, вогники зупинилися, переконуюсь - що всі семеро на місці, обережно підлітаючи до кожного. А потім дуже швидко полетіли у густий туман озера та розчинилися в ньому.

Це міг бути хороший шанс щоб повернутися по тій самій стежці назад, але уся група стояла та дивилися на красу того місця куди їх так старанно вели вогні, не в змозі відірвати погляд. Коли дівчата, Рюк, Макс та Джеймс дістали телефони, щоб запам’ятати цей краєвид - назавжди.

Водойма, була настільки прекрасною, що наче - гіпнотизувала. Здавалося, що на неї можна було дивитися годинами та не здушити зі свого місця.

Друзі ходили по берегу розходячись у різні сторони. Каміла та Карина пішли ліворуч, на звуки води по каменях. Та через дві хвилини дівчата вже теж розчинилися в тумані, як ті голубі вогні.

На пляжі залишилися Макс, Джеймс та Рюк. Вони присіли на пісок вдивляючись у далечінь.

Клаус пішов у протилежну сторону від дівчат. За ним пішла Даніель. Вони теж зникли з поля зору через дві хвилини.

***

- Клаусе, - звернулась Даніель, коли їй все ж вдалося його наздогнати. – Я хотіла спитати, чого ти так швидко йдеш?

- Це справді буде твоїм питанням, Даніель? – сказав він.

- Взагалі то ні, але серйозно, чого ти так швидко йдеш? – сказала вона, коли їй знову довелося пришвидшити свій крок, щоб вони були йшли поряд.

- Тобі лише, так здається. – сказав він та трохи подумав, тоді подивився на Даніель, яка знову йшла позаду нього. – Гаразд, можливо я і справді йду занадто швидко. – він став йти повільніше, тому Даніель більше не доводилося його наздоганяти. – Так, що ти хотіла запитати?

- Ну, я чула вашу розмову з Кариною, і мені стало цікаво чи ти взагалі хотів іди з нами чи ти тут тільки через наших батьків?

Клаус саме збирався відповісти, коли Даніель втратила до нього увагу, зосередившись на чомусь вдалечині.

- Ти це бачив? – стурбовано сказала вона та завмерла на місці.

- Що саме?

- Там, - вона вказувала на ледь помітний голубий вогник в густому тумані, – ти його бачиш?

- Так. Тепер бачу. – відповідь Клаус.

Даніель була стурбована.

Вони продовжували йти вже трохи швидше, але тепер на блакитне світло. Підходячи все ближче, почали з’являтися обриси будинку. Він був дерев’яним та на перший погляд старим. Підійшовши ще ближче, можна було побачити причал. Через те, що він стояв довгий час у воді, великі шматки дерева почали гнити через, що деяких дощок вже не було. Не було також пари балок на яких трималася вся конструкція, через, що сам причал дуже похилився на один бік. Здавалося, що раніше будинок та причал, були однакові з якогось світлого дерева, але тепер воно все вигоріло на сонці й стало більше сіро-коричневим. Саме через його колір будинок сильно зливається з оточуючим середовищем, а особливо з густим туманом.

Вогник був поряд з будинком, як раптом залетів до середини…

***

Вода швидко та бурхливо б’ється по брилах каменю, та так само швидко розчиняється в загрозливо тихому, темному озері.

Від самого водоспаду відчувалася легка прохолода, яку ще більше додавав легкий вітерець.

Тим часом Карина з Камілою закінчували фотографувати та знімати відео водоспада та з водоспадом. Вони робили селфі, знімали щось типу свого маленького міні блогу.

Дівчата вирішили зняти взуття та трохи пройтися прохолодним піском. Потім Каміла вирішила зайти у воду. Оскільки в саме озеро вона не наважилась, то ступила крок у маленьку річечку, що з’єднувала водоспад з озером.

«Тут я принаймі дно бачу», - подумала вона.

Дівчата продовжували знімати свій маленький блог. Він був про те, як вони сюди потрапили та, що вони взагалі роблять у лісі. Вони також знімали озеро, оскільки цей дивний та дивовижний світанок та події, що сталися перед ним вони запам’ятають на довго.

Раптом щось хлюпнуло у воді неподалік від Каміли, дівчата не приділили цьому уваги, а отже й не могли побачити як з озера них дивились чиїсь яскраво-зелені очі. Воно наближалося досить повільно щоб не бути помічиним.

Чорно-сині кольори неба плавно переходили у світліші та зрештою у голубі, які у свою чергу в оранжеві та червоні барви, ближче до горизонту.

- Шкода, що Даніель тут не з нами. – сказала Каміла виходячи з води. – Їй би тут дуже сподобалось б.

- Ага. – погодилась з нею Карина.