Розділ 1

У серці розгалуженого села Еверглен, де смарагдові дерева тягнули свої гілки до неба, а ефірний туман танцював серед бруківки вулиць, жив молодий хлопець на ім’я Арік. Але на відміну від інших мешканців Еверглену, чий сміх лунав у повітрі шепотом ніжних крил, Арік був іншим. Він був єдиною людиною, у світі де крила були знаком гордості та краси, хто народився без них.

З того моменту, як Арік зробив перший вдих, він був позначений жорстокою рукою долі. Народжений без мерехтливих крил, які прикрашали кожну істоту в Еверглені, він був аномалією, плямою на досконалості їхнього світу. А в суспільстві, де конформізм шанувався понад усе, існування Аріка зустріли з презирством. 

- Ми не можемо його залишити, Еванджеліна. Нас забʼють. 

- Але ж він наша дитина! - жіночка тримала хлопчика закутого у синій рушник та гірко плакала. - Що ми можемо зробити? 

- Викинь на смітник. Я серйозно. Він помилка природи. 

У дитинстві дні Аріка були сповнені самотності та туги. Інші діти безжально глузували з нього, їхній сміх, як кинджали, впивався в його тендітну душу. Вони глузували з його безкрилої форми, обзивали його і відкидали, як забуту іграшку.

Але не тільки діти цуралися його. Навіть дорослі відводили погляди, коли він проходив повз, їхній шепіт доносився вітром, мов нав’язлива мелодія. І тому з кожним днем дух Аріка ставав все більш зламаним, його колись яскраві очі тьмяніли з кожним жорстоким словом і холодним поглядом.

Відчайдушно прагнучи любові та визнання, Арік блукав вулицями Еверглена, його серце було важким від смутку, а кроки обтяжені тягарем самотності. Але куди б він не звернувся, розради не було.

А потім, однієї фатальної ночі, коли Арік лежав, згорнувшись під зірками, і його сльози змішувалися з поцілованою росою травою, він зрозумів, що більше не зможе терпіти біль. З важким серцем і душею, сповненою відчаю, він прошепотів мовчазне благання до небес, благаючи звільнення від нескінченних мук його існування. 

Він був гарним хлопцем. Неймовірно красивим. Його зовнішність у всіх сенсах була незвичною. Яскраві блакитні очі, з жовтою лінією на них. Наче кішка з фарбованими кігтями подряпала обидва. Його зріст міг казати лише те що він був народжений для чогось більшого, для чогось, що зробить його героєм Еверглену. 

Та він зробив свій вибір. 

- Не бачу сенсу. Я неприйнятний. Всі 20 років мені про це кажуть. То може краще віддати свою душу на благо. 

Арік говорив про один міф, що блукав вулицями цього міста. Подейкують, що якщо вночі піти слідом за світлячками до лісу Блай, щось забере людину на той світ, та дасть їй другий шанс.  

- Може, хоча б так від мене буде користь.