***

Глава 21

— Міка, що це таке? — недовірливо протягнув Джан, піднявши брову. — Вже кілька днів спостерігаю: ти їси тільки семіти та пахлаву. М’яса не торкаєшся, овочі обійшла стороною. Я буду сваритися.

Міка пфикнула, розплившись у пустотливій усмішці:

— О, великий Джан, не сваріться! — підкинула голосок, удавано драматизуючи. — Ай яй яй, як мені соромно… — Джан, — перебільшено благально сказала вона, — заспокойся. Ти ж розумієш: через пару днів я повернуся додому, і все буде як раніше. Знову овочі, фрукти, і взагалі — що Бог пошле. У мене з режимом харчування погано виходить. Дай мені просто насолодитися цією атмосферою та цими смаколиками. Будь ласка, не сварись.

Він усміхнувся, не приховуючи ніжності:

— Ой, Міка… Що ти зі мною робиш. Але слухай: обіцяю — коли ти будеш під моїм постійним наглядом, таких вільностей ти  собі дозволяти не будеш. Твоє здоров’я буде для мене на першому місці.

Вона зробила вигляд, що образилася, і тут же розсміялася:

— Ну добре, подивимось.

Джан обійняв її за талію і добродушно прошепотів:

— Міка, не знущайся з мене, а то отримаєш по… — він замовк, дивлячись на неї з комічною серйозністю.

— По де? — примружилася вона. — Ха-ха-ха… Цікаво було б подивитися. Хоча — дивлячись де.

— Міка, дякую тобі за прекрасний день і за прекрасний вечір, — ніжно поцілував її в лоб Джан. — Спокійної тобі ночі, моя джаним.

Він провів рукою по її щоці і поцілував губи. Міка стояла з запитальним поглядом і обережно, сором’язливо спитала:

— Може, ти хочеш залишитися?

— Не сьогодні, моя хороша, не сьогодні, — відповів Джан, — спокійної тобі ночі.

Він закрив двері номера за собою. Міка залишилася стояти, притиснувшись до розкішної, вишуканої тумбочки у величезній кімнаті. Вона почувалася самотньою і пригніченою, серце стискалося, а в голові крутилися думки про те, що щойно сталося.

Через кілька хвилин пролунав стук у двері. Міка, з легкою надією, подумала, що, можливо, Джан все-таки вирішив повернутися. Напевно, він вирішив залишитися з нею. В середині все калатало, все здімалось у передчутті чогось нового.

Але, відкривши двері, Міка побачила перед собою Лейлу. Неочікуваний удар у груди збив її з місця. Лейла поспішила зачинити за собою двері на замок. Дівчина діяла рішуче, з нескритою люттю та агресією. Наче сотні валькірій вселились в її душу та керували нею невпинно.

— Хто ти така? — різко крикнула Лейла, замахнувшись рукою. — Що він у тобі знайшов? Ти навіть мізинця його не варта!

Вона штовхнула Міку, і та вдарилася спиною об стіну, видавши тихий стогін. Лейла, не встигнувши перевести подих, схопила вазу з полиці і кинула її в сторону Міки. Ваза розбилася об підлогу біля самої голови дівчини, уламки дзвінко розлетілися.

— Ах ти, чергова пустушка, думаєш, тобі все дозволено?! — продовжувала Лейла, крокуючи вперед і грозячи кулаком. — Ти не варта того, щоб він витрачав на тебе час!

Міка намагалася ухилятися, притискаючись до стіни, але Лейла щоразу наступала все ближче, кожен удар або поштовх нагадував, що ця жінка готова діяти жорстко. Лейла повалила Міку на підлогу і з нескритою насолодою почала бити ногами по животу. Удари були сильними й різкими. Міка лише плакала і тихо схлипувала, відчуваючи, як страх переплітається з болем від кожного зіткнення та падіння.

— Ти думаєш, він любитиме тебе? Ти — ніщо! — кричала Лейла, роблячи крок до Міки та хапаючи її за плечі.

Міка відчувала сильний різкий біль, але намагалася триматися, розуміючи, що єдине, що залишається — не втратити глузд. Кожен її вдих був важким, кожен погляд у бік Лейли — сповнений жаху та нерозуміння, як таке взагалі може відбуватися. Голова Міки кружилася, але вона не втрачала надії встати і дати відсіч цій жінці.

— Господине Джане, — пролунало повідомлення від охорони готелю — у номері вашої гості, пані Амірані, чутні дивні звуки.

Джан напружився. Він поглянув на годинник і одночасно прислухався — справді, із коридору долинали відлуння: нечіткі, різкі, приглушені… здавалося, що десь щось б’ється, хтось ковтає сльози.

— Які звуки? — спочатку спокійно запитав він, а потім, відчувши невпевненість у голосі співрозмовника, різко: — Відповідати швидко.

— Судячи з усього… — промовив охоронець, наче підбираючи слова, — там розбивають вази, чутні крики та плач. Причому чутні два голоси.

— Два голоси? — повторив Джан, не відразу вірячи.

— Так, — чоловік глибоко вдихнув, —  Ми перевірили коридор — порожньо. Але, господине, за звуком — два жіночі голоси.

Мить — і Джан уже вирішив. Він не став чекати формальностей:

— Швидко, кажу, швидко туди! — перервав він, не чекаючи відповіді, кинув трубку.

Він вибіг із свого номера. Біля дверей Міки вже стояли двоє — ті самі, що чергували неподалік.

Вони завмерли при його наближенні; у їхніх очах читалася розгубленість.

— Що відбувається? — коротко запитав Джан, коли опинився біля дверей номера Міки.