ЕПІЛОГ "Навіки". Подяка.

Лея. 

Минуло сім років.

  ПОЛУДНЕВЕ СОНЦЕ торкалося лагідним теплом дерев’яної веранди. Десь у тіні гойдалося гамакове крісло, поруч — чашка з охололою кавою. В повітрі висів аромат свіжої папаї, солі й кориці. Хвилі ніжно хлюпотіли об берег, як і колись — того першого літа.

   Кіану стояв босоніж на пісочку й тримав на плечах маленького хлопчика з диким чорним волоссям. Той щось щебетав, заливаючись сміхом. У кількох кроках попереду — дівчинка з лляними локонами та великими очима бігла до прибою, а я збігала по сходах та поспішала за нею, кличучи її.

   — Обережно, люба! 

   — Обіцяй, що не залізеш далеко, Айріс, — озвався Кіану, і донька повернула голову, усміхнувшись.

   — Обіцяю! — пролунало у відповідь, перш ніж вона знову побігла в напрямку хвиль.

   На березі вже чекала Малія з Локелані. Її руки сплелися з руками високого хлопця в лляній сорочці. Вони виглядали щасливими, закоханими. Її погляд ніжно ковзнув від маленьких дітей до дядька. 

   — Вони неймовірні, — прошепотіла вона. — Ти щасливий дядьку. 

   Кіану обійняв сина, що сповз із його плечей на руки і притис до себе. Налу вчепився за татка, наче мавпеня.

   — Я... — він глянув на мене, я якраз зловила нашу доньку і озирнулася на них. — Я щасливіший, ніж коли-небудь міг собі уявити. Господь щедрий. 

   Я усміхнулась його словам і обійняла кохання мого життя.

   Ми гуляли узбережжям, готували все для вечірніх посиденьок і не помітили, як вечір м’яко торкнувся океану… піску та нас. Вогнище потріскувало, як і в той перший вечір. Смори танули в руках, димок ліниво здіймався вгору.

   — А розкажіть знову, як ви зустрілись, — попрохала Айріс, загортаючись у плед.

   — Це довга історія, — озвався Кіану, — з запахом кави, звуком прибою і однією надзвичайною жінкою на моєму ґанку.

   Я усміхнулась, торкнувшись його руки і притиснувшись до свого чоловіка ще міцніше, поцілувала в плече. Під аромат та звуки щастя Кіану вже в соте розповідав історію нашого кохання, яке триватиме вічно. 

Подяка читачам.

"Шепіт хвиль" — це історія кохання, де є ніжне нагадування кожному, — що зустріч зі свою людиною завжди є в правильний час. У кожного є свій дім.    

Дякую кожному, хто відкрив серце для історії Кіану та Леї. Для цього шепоту хвиль, що зливається з шепотом почуттів. Для поглядів на світанку, тихих думок у веранді й простого щастя — бути поряд із тим, хто став твоїм домом.

"Шепіт хвиль" — це не гучна історія. Вона ніжна, як подих вітру з океану. Це історія про другий шанс. Про те, як зустріти того, хто не запитує, чому ти — саме такий, а просто бере твою руку.

Дякую вам за кожну вподобайку, збереження в бібліотеці, добрі слова в коментарях — усе це створює магію, завдяки якій я пишу. Ви надихаєте, дякую за це.

Можливо, у потрібний момент ця книга прошепоче комусь із вас: “Ти теж знайдеш свій дім”.

Подяка.

Дякую, мій коханий, за підтримку з неба. Ти мій дім. Я твій дім. Наше кохання — це диво подароване Богом. Навіки разом. Кохаю тебе і чую твій лагідний шепіт “Кохаю тебе більше”. Я надихнулась на цю книгу, знаючи що там, де ти — там шепіт хвиль, аромат бризу та сонечко. Коли на мої плечі потрапляє сонячне проміння — це все твої поцілунки. Одна хвиля — навіки. Дякую за розмови, за тихе мовчання, за те, що дарував мені квіти просто так і за те, що оберігаєш мене, мій коханий чоловік. ГЕРОЮ СЛАВА! НАВІКИ СЛАВА! 

Дякую матусю і тато за все. Дякую за підтримку, за кожне тепле слово та віру в мене. Ви моя група підтримки. Бабусю - дякую за вболівання та підтримку. Любимо вас - я і ваш зять з небес.

Дякую бабусям та дідусям за підтримку, любов та тепло. Моя родина - моє благословення. Люблю вас.

Дякую родині мого чоловіка, в якій я донька. Дякую за мого коханого чоловіка. Люблю вас.

Дякую моїм друзям та рідним - ціную вашу підтримку та любов. Люблю вас.

Дякую моєму фан-клубу! Ви круті! Дякую за колосальну підтримку на Букнет та в моєму телеграм каналі. Ціную! 

Хочу подякувати: Карина Кльок блогерші-читачці (_karina_pov_books_) дякую за неймовірні, кайфезні блоги до моїх книг. Це завжди щось смачне та дахозносне! 

Дякую, мої любі читачі, за те, що обрали «Шепіт хвиль». За те, що читали її на кухні з чашкою кави, в ліжку перед сном, або десь на зупинці, загорнувшись у плед власних думок. За кожне збереження в бібліотеці, за вподобайки, коментарі й просто за те, що були поруч. Дякую за довіру. За час. За тепло, яке ви віддаєте мені своїми словами. І якщо хоч одна душа після цієї історії повірила, що кохання приходить у потрібний момент — я щаслива.

Дякую кожному, хто стоїть на захисті, хто боровся до останнього і тепер дивиться на нас з небес. Кожному захиснику та захисниці - бажаю повернутись додому з передової, з полону, де б ви не були - хай вас береже Бог!

Дякую Господи, що ти даєш сили. Що ти поруч. Що ти дав мені мого коханого, що дав мені мою родину - дві родини. Що ти дав мені моїх друзів та читачів. Що ти дав мені особливий дар - писати. Дякую тобі за все. Ти є любов. Люблю тебе Батьку. 

Мирного нам усім неба! Перемоги! Та Божої ласки в кожен дім та кожне серце!