Розділ 19 "Одне ціле"

Кіану.

   НІЧ була тиха. Вітер сьогодні майже не торкався пальм, наче й сам не хотів порушувати цю крихку рівновагу між спокоєм і тим, що нуртувало в мені.

   Лея спала поруч. Її подих був рівний, рука торкалась мого боку, наче шукала підтвердження, що я тут. Що ми тут. Що ще не час прощатись.

   Але ми обоє знали — час наближався.

   Я вдивлявся у стелю, а всередині клекотіло. Хотілося зупинити ці дні, зупинити сонце, зупинити годинник. Але найсильніші люди — ті, що не тримають коханих силою. А я не хотів її тримати. Хотів, щоб вона сама обрала залишитись, якщо буде готова.

   Вона заворушилася і тихо прошепотіла:

   — Ти не спиш?   

   — Ні, — відповів я, торкаючись її плеча. — А ти?

   — Теж ні.

   Довга пауза. Тиша між нами була важливіша за слова. Але, зрештою я видихнув:

   — Лишилось чотири дні.

   Вона кивнула і повернулася до мене обличчям. Її очі блищали у темряві, в них було стільки всього: тепло, смуток, ніжність.

   — Я рахувала… — прошепотіла.

   Я хотів сказати: «Залишайся». Але не сказав. Бо знаю, що це буде не просто. У неї там своє життя — інше. Я не можу попросити її кинути все.

   — У тебе є твоє місто, твоя робота… твої люди. — сказав я замість того.

   — А в тебе — твоя племінниця, твій дім, твої друзі. — відповіла вона.

   Ми обоє усміхнулись крізь сум. Це була наша правда.

   — Я не хочу, щоб ти їхала, Лея. — сказав я чесно. — Але, ще більше я не хочу, щоб ти колись пошкодувала, що залишилась. Якщо час не настав — хай мине трохи ще. Я зачекаю.

   — Кіану… — її пальці з’єднались з моїми. — Я не знаю, що буде потім. Я ніколи не знала. Але ці тижні з тобою були моїм ковтком повітря. Після дуже довгого часу… я взнала, що таке щастя і що таке дім. 

   — Я хочу, щоб ти знала: цей дім… — я вказав на стелю, на кухню за стіною, на веранду, на все, що стало нашим. — Він завжди буде твоїм. Якщо ти захочеш повернутись — повертайся. Моє серце завжди буде твоїм берегом.

   Вона стиснула мою руку.

   — Ти теж мій… мій спокій.

   Я нахилився і поцілував її дуже чуттєво, довго та з коханням, яке вирувало у мені. 

   Ми не казали більше нічого. Ми просто лежали поруч. Вдихали аромат тіл одне одного. Всотували тепло тіл… Насолоджувались долонею в долоні. Океан за стінами, шепіт хвиль і шепіт серця, яке не хотіло прощатись, але вміло кохати — правильно.