Глава 12

Скелястий Домен огорнули густі сутінки, поверх кам’яних веж палацу та інших замків-помешкань драконів спалахували численні гірлянди магічних ліхтарів. Трапезуючи в апартаментах в товаристві понурого, задумливого Бертрана, Олена водночас споглядала крізь товсті шибки казкове вечірнє видовище. Магічні ліхтарики вигравали відблисками на вітражних вікнах, осяюючи довкілля. Хай там що, гарний цей світ! Завдяки магії ніхто не потребує електроенергії, місцеві мешканці не сплачують за захмарними тарифами за світло…

Відсторонено ковтаючи їжу, Бертран водночас поринув у важкі роздуми. Почувався втомленим, навіть не забажав навідатися до бенкетної зали на вечерю й завчасно звелів слугам принести наїдки та напої до апартаментів. Авжеж, проблем останнім часом чимало! Насамперед варто знайти зловмисника, який зазіхає на життя Ленни. На жаль, жодної зачіпки. Доцільно було би підозрювати людей, фейрі чи гномів, які могли забажати послабити драконів, але зважаючи на прояв магії нападника, він саме дракон, оскільки іншим істотам було би не під силу зруйнувати захист в купальні, також і висмоктати енергію з магонакопичувача того магколеса, яким пересувалася Ленна під час прогулянки… З огляду на це виникало питання — навіщо драконам вбивати чужинку? Бертран наче серцем відчував, що злодій переховується й зачаївся десь поряд, не виключно, що навіть і в палаці. Не досить тих бід, ще й батько забажав влаштувати відбір нареченої! Звісно, принц розумів, що він зрілий дракон в повній силі і вже час…

— Ваша… Драко-Високосте, — з важких роздумів висмикнула Олена. Сьорбаючи з келиха солодкий вайншнап, запитливо поглянула на насупленого чоловіка. — Сьогодні читала отой фоліант про види драконів і хотіла запитати… Чи справді колись існували золоті дракони? Також в фоліанті згадувалося про якесь пророцтво щодо них…

— Золоті дракони? — кахикнувши, Бертран перевів на дівчину немигаючий погляд. Наче вкотре вивчав її, бентежачи пронизливою чорнотою очей. — Цікавлять загадки нашого світу? Бачу, ти в нас дівчина допитлива, — кволо всміхнувся кінчиками губ. — Та досі ніхто й гадки не має, чи справді існували ті золоті дракони… Зрештою, це лише легенда, хоча інколи й мені хочеться вірити в казки, в дитинстві матір розповідала їх чимало… — зі згадкою про зниклу королеву принца охопило глибокою зажурою, а дівчина враз це відчула. Ледь чутно зітхнувши, вирішила не розпитувати про матір, не варто ятрити душевні рани дракона.

— А що то за пророцтво зі Священної Книги Доменів? — мружачись, Олена зазирнула в чоловічі очі, які мимохіть затягували безоднями.

— Як наслідному принцу з роду Ваелтернів, мені будо дозволено ознайомитися з тією священною книгою, що зберігається у храмі бога Аґні, — задумливо хмикнувши, Бертран ковтнув вайншнап. — Звісно, також і читав те древнє пророцтво, яке сучасникам складно розтлумачити, навколо нього чимало суперечок жерців та вчених… Отож, в пророцтві йдеться, що настануть часи великих змін, але після того, як відновиться й оживатиме кров золотих драконів, наче бог Аґні особисто явить знамення, але яке саме? Я й гадки не маю… До прикладу, ось цитата, яку я запам’ятав… «І прийде золота енергія з інших світів, переродившись зі смерті. Опісля будуть зірвані магічні печатки та воскресне божественне диво, яке осяє золотом усі домени світу…» Ось така цитата зі священної книги, Ленно, — зітхнувши, принц відвів погляд та занурив п’ятірню у смоляне волосся. — Також в пророцтві йшлося, що вибір завжди за тими, хто править цим світом, що саме обиратимуть? Правду й пробудження, чи смерть? Звісно, це лише пророцтво, припущення… Щодо мене, ніколи не вірив в легенди та казки, але з огляду на останні події, над драконами й дійсно нависла небезпека, сіра енергія, породжена демонами, яка невблаганно посилюється, може ослабити нас, а можливо й знищити, хтозна? У будь-якому випадку наслідки будуть катастрофічними для всіх…

— Тому мене і притягнули сюди задля ритуалу… — понуро пробурмотіла Олена, опорожнивши келих. — Ваш батько-король так і не сказав, чи це безпечно для мене…

— Наразі це нікому не відомо, Ленно, — принц промовляв неохоче, наче не бажав про це говорити. — Сен Джерард висловив припущення, що після ритуалу ти повернешся у свій світ… — стиснувши губи, рвучко підвівся з-за столу. — Що ж, я неабияк втомився сьогодні, варто перевдягнутися й лягати спати, — кивнувши до задумливої дівчини, квапливо попрямував до купальні.

— Отож, в найкращому випадку після ритуалу я повернуся до себе, — метикувала Олена вголос, шукаючи поглядом глечик з вайншнапом. — А в найгіршому можу й загинути… Схоже, саме тому король та Бертран не бажають нічого мені пояснювати… А якщо і дійсно принесуть мене в жертву своєму богу? Ще й те драконисько щось казало про «золоту енергію»… — враз пригадала золотисту хмаринку, яка злетіла з її пальців під час суперечки з Жозефін. — А якщо те пророцтво якось пов’язане зі мною? — хаотично клубочилися думки, мов темні хмари. — Гаразд, а який в мене вихід? Ще варто дотягнути до того ритуалу… Схоже, комусь так і кортить мене позбутися…

У відсутності Бертрана, який мився в купальні, Олена поспішно перевдягнулася в нічну сорочку й відразу шуснула під ковдру. За день і сама неабияк втомилася через пережиті потрясіння, а митиметься вже завтра. Ба більше, після того, як якась невідома сила ледь не втопила у ванні, не вельми й хотілося купатися.

Повернувшись до кімнати, Бертран рухнув на канапу та за мить змахом правиці загасив магічні світильники. Насуплений, задумливий, мовчазний і понурий… Навіть «доброї ночі» не побажав. Цікаво, які думки вирують в його голові? Заплющивши повіки, Олена мимоволі пригадала їхній поцілунок в лісі, заразом і жаданий смак чоловічих губ… І що ж то було? Миттєвий порив? Хай там як, насправді було приємно. Зрештою, за годину роздумів Олену здолала легка дрімота, проте сон враз наче рукою зняло, коли почувся тихенький стукіт в двері. Кого це нечистий приніс посеред ночі?

Вдаючи у темряві, що спить, Олена розплющила одне око. Насправді з цікавістю напружено спостерігала за Бертраном, який підвівся з канапи та навшпиньки наблизившись до виходу, тихенько прочинив двері.