Глава 11.1

— До моєї приймальні, де зазвичай я працюю та спілкуюся з відвідувачами, — під тягарем важких думок принц навіть не глянув в її бік. — Що ж, шукатиму зловмисника, варто допитати всіх охоронців палацу, а ти будеш поряд, так безпечніше для тебе, заразом і оглянеш мою бібліотеку.

— Гаразд… — сама не розуміла, чи тішить її перспектива завше плентатися хвостиком за Бертраном, хоча насправді товариство цього зарозумілого дракона водночас чомусь і радувало. Хоч завше бурчить та супиться, але ж захищає...

В просторому приміщенні приймальні принца спостерігалося чимало високих стелажів з фоліантами, біля одного з арочних вікон стояв широкий лакований стіл з чорної деревини, за яким Бертран величаво умостився в м’якому кріслі, обшитому бордовим оксамитом.

— Ленно, можеш розташуватися там, — задумливо вказав на канапу біля стіни. — Наразі не маю можливості розважати тебе, раджу трохи почитати, в фоліантах чимало цікавої інформації, — відсторонено кивнувши на стелажі, водночас натиснув долонею на круглу випуклість на стільниці. — Що ж, насамперед варто викликати начальника охорони… — пробурмотів собі під ніс.

За кілька хвилин рипнули двері, в приміщення впевнено увійшов високий, кремезний чоловік з суворим, насупленим обличчям, смоляне волосся зібране в тугий хвіст, а погляд обсидіанових очей цупкий, пронизливий, навіть грізний. Схоже, один з чорних драконів.

— Вітаю, Ваша Драко-Високосте, — квапливо вклонившись, опустився в крісло навпроти Бертрана.

— Вітаю, сене Ароне, — постукуючи пальцями по гладкій стільниці, принц невідривно дивився йому в очі. — Звісно, я довіряю тобі, як начальнику охорони, проте… Розпочну допит з тебе, — за мить в чорних райдужках Бертрана спалахнули червоні відблиски. — Що тобі відомо про замах на сенну Ленну? — запитливо прошепотів, водночас вдаючись до ментальної магії. Той хрипкий шепіт був незвичний, мимохіть навіть Олену проймав до кісток, охопивши холодними мурашками.

— На жаль, нічого наразі не знаю, не з’ясував, — монотонно лунала відповідь Арона, який перебував під впливом ментальної магії принца. — За вашим наказом шукаю винуватця…

— Гаразд, — дивний шепіт Бертрана змінився звичний сталевим голосом. — Вже бачу, що совість твоя чиста, — зітхнувши з полегшенням, припинив магічний вплив.

— Я ж завжди вірно служив і служитиму вам та королю, — докірливо мовив начальник охорони, ображено стиснувши губи. — Невже ви мене підозрюєте?

— Вибач, Ароне, але це необхідність, — відрубав принц, суплячи брови. — Я допитуватиму кожного в палаці, а ти мені допомагатимеш.

Саме цієї миті Олена наблизилася до стелажів та стягнула з полиці товстий фоліант в палітурці з чорного оксамиту. Хоч як дивно, але драконові руни розуміла. Вочевидь певні знання автоматично з’явилися після переходу крізь портал. На палітурці виблискували золотом тиснені руни, а саме, назва «Види драконів». Що ж, інформація дійсно цікава, ось і докладніше почитає про тих лускатих… Глипнувши на грізного Арона, дівчина мовчки умостилася на канапі й поклавши важкий фоліант на коліна, відразу розгорнула. Зрештою, поринувши у читання, вже геть не зважала на відвідувачів, які поодинці з’являлися в приймальні, а Бертран допитував кожного, застосовуючи ментальну магію. Сидячи в кріслі, поряд з принцом застиг задумливий Арон, пильно спостерігаючи за цим напруженим дійством.

Вивчаючи фоліант, Олена дізналася чимало цікавого про види драконів. Як і казала Ейбелі, найсильнішими магічно були чорні і срібні, коли бог Аґні їх створив, наділив могутньою силою. Чомусь срібні вважалися священними, оскільки Аґні саме їм заповів нести у світ духовні знання та звести у домені священний храм, а згодом вони створили орден. Чорним драконам була відведена роль правителів, ці істоти володіли сильною бойовою та ментальною магією. Також Олену зацікавила інформація, яка радше подавалася, як легенда…

"Деякі мудреці вважають, що колись у світі існували і золоті дракони, начебто бог Аґні створив їх першими, вдихнувши в них власну божественну силу, за допомогою якої вони могли протистояти навіть демонам. Золоті дракони були найдосконалішими, вражали магією, красою й величчю, проте власна гординя знищила їх, оскільки вони виказували зверхність до інших творінь Аґні й забажали підкорити срібних драконів, які вважалися священними, змістити їхніх жерців та позбавити привілеїв. Звісно, ті чинили опір. З плином часу між золотими та срібними драконами виникла запекла ворожнеча, яка призвела до численних війн. Як наслідок, золоті поступово були знищені срібними, оскільки бог Аґні розгнівався на золотих через їхню пиху та став на бік срібних. Відтак про золотих драконів лише залишилися стислі згадки в певних фоліантах та Священній Книзі Доменів. Сучасники вже й сумнівалися, чи існували вони насправді… З тих часів минуло кілька тисячоліть. Можливо, це лише вигадки давніх предків? Проте в Священній Книзі Доменів є цікаве пророцтво, а деякі жерці гадають, що в ньому йдеться саме про золотих драконів…»

— Що ж, Ароне, ми допитали всіх, — від читання Олену відволік задумливий голос принца. — Серед охоронців і слуг немає зловмисника, як і серед інших мешканців палацу… — сутужно зітхнувши, свердлив невідривним поглядом насупленого начальника охорони. — Проте він десь поруч, в палаці, оскільки зумів зруйнувати захист моєї купальні…

— Схоже, що так, Ваша Драко-Високосте, — понуро пробурмотів Арон. — Поверхом нижче під вашою купальнею розташована купальня гостьових покоїв, вочевидь зловмисник зумів проникнути туди, застосовуючи магію крізь отвір вашої ванної… Таке враження, наче вистежив, коли сенна Ленна залишилася сама… Можливо, його вже й немає в палаці? Не виключно, що після невдалого замаху зловмисник міг і зникнути, — метикував начальник охорони, суплячи брови.

— Хай там як, завше варто бути насторожі, — втомлено зітхнувши, принц важко підвівся з-за столу. — Що ж, Ароне, наразі ти вільний, — змахнув з чола смоляне пасмо. — З цим допитом вже й обід пропустили…

Раптом рипнули двері, до приймальні граційно увійшла Аріядна. Зупинившись навпроти брата, діловито схрестила руки на грудях.