Глава 10.1

— Мені треба було кілька хвилин поговорити з Жозі! — сердито буркнув Бертран. Норовлива сестричка! Скрізь пхає свого носа!

— Сподіваюся, ти їй пояснив, щоб протягом місяця не докучала тобі й трималася якнайдалі? — діловито схрестивши руки на грудях, Аріядна запитливо, єхидно вигнула брову.

— Арі, розберуся й без тебе! — принца неабияк дратувала поведінка зухвалої молодшої сестри, ще буде тут командувати! Авжеж, справжня дракониця!

— До речі, як я вже казала, батько чекає на тебе в тронній залі. Звісно, йому доповіли про замах на сенну Ленну, він у гніві! Що ж, ми підемо, — гордовито піднявши підборіддя, обернулася до мовчазного сина магістра. — Ходімо, сене Агартане! Незабаром обід, а я хочу прогулятися замком, — граційно кивнувши Олені, квапливо залишила апартаменти, а її наречений попрямував слідом.

— Моя Арі завжди така… З характером, — зітхнувши, принц задумливо опустився на канапу. Саме цієї миті Олена нерухомо стояла біля вітражного вікна, обернувшись спиною. Насправді відчайдушно намагалася приховати від Бертрана гіркий смуток через спалах небажаних ревнощів, благала Господа, щоб дракон це не відчув, навіть намагалася думати про вже колишнього чоловіка, враз усвідомила, що й думки ці не вельми приємні. Хоч як дивно, образа на нього притупилася, змінюючись холодною байдужістю. — Ленно… — хрипкий голос принца вкотре огортав небажаними мурашками. — Хотів вибачитися за ті прикрощі під час прогулянки… Слугу, який надав тобі магколесо, вже допитали, навіть застосували ментальний вплив, щоб виявити правду. Хоч як дивно, з колесом і дійсно було все гаразд, також я особисто перед прогулянкою його перевіряв… Звісно, я все неодмінно з’ясую!

— На щастя, я не розбилася, ви врятували мене, — Олена відчувала в голосі принца гірку провину. Не обертаючись до нього, щосили стиснула губи, мимохіть враз пригадала поцілунок в лісі…

— Також прошу вибачення за… власну непристойну поведінку, — Бертран наче вкотре вловив її думки. — Не знаю, що на мене найшло…

— Не варто вибачатися! — злісно буркнула дівчина. — Сподіваюся, вам не вельми гидко було… цілувати жалюгідну людину! — ображено та з неприхованим сарказмом випалила те, що накипіло.

— Я не вважаю тебе жалюгідною, Ленно, — понурий дракон нервово змахнув з чола смоляну прядку. — Твій світ… Під час сумісного польоту зумів вловити твої емоції та спогади… Побачив війну, це жахливо, у вашому небі була якась смертоносна зброя…

— Так… Це ракети, також… дрони… — мимоволі здригнулася через моторошні спогади про обстріли. — Ця зброя вбила чимало людей…

— Прикро… — в голосі Бертрана промайнуло щире співчуття. — Ваш світ сірий, понурий, люди незахищені… Магія би вам дійсно не завадила. Гадаю, ми, дракони, могли би зупинити оту вашу війну проявами бойової магії…

— В нас і без драконів вистачає «монстрів»… — сутужно зітхнувши, Олена, зрештою, обернулася до сидячого принца. — Як виявляється, найгіршим монстром може бути і людина…

— Ми якраз не монстри, Ленно, ми лише дракони, — в напруженій посмішці Бертрана відчувалася гіркота з часткою докору. — Не варто вважати нас монстрами, оскільки ми захищаємо слабких, — задумливо поглянув на насуплену дівчину. — Що ж, ходімо. Його Драко-Величність чекає на мене, а саму тебе тут не залишу, хоч і апартаменти захищені…

— Якщо й дійсно захищені, можу залишитися тут, — судомно ковтнувши слину, Олена мимохіть здригнулася, насправді не вельми хотілося зайвий раз поставати перед грізним королем.

— Ні, підеш зі мною, — мовив Бертран владно й вимогливо, рвучко підводячись. — Я буду спокійний, зі мною ти в безпеці, — не терпів заперечень. Квапливо накинувши плащ, кивнув Олені й простягнувши лікоть, різко штовхнув двері апартаментів.

— І коли вже минуть ті тортури? — розпачливо видихнувши, дівчина у супроводі задумливого принца на ватяних ногах покрокувала коридорами палацу до тронної зали.