Глава 10

— Що ж, прилетіли, — приземлившись посеред майданчика, Бертран простягнув крило донизу, а дівчина обережно спустилася, роззираючись довкола. Невдоволений погляд враз застиг на знайомій постаті пихатої дракониці, яка рішуче наближалася. Олена вже й не зауважила, як принц блискавично змінив іпостась, обернувшись вродливим чоловіком. Також з боку вежі назустріч поспішала стривожена Аріядна у супроводі нареченого Агартана.

— Брате! Ленно! З вами все гаразд?! — не стримуючи емоцій, відразу кинулася на шию принцу. — Бертране! Вас так довго не було! Правитель хвилюється, очікує на тебе в тронній залі! — відсторонившись, невдоволено глипнула на Жозефін, яка застигла неподалік, схрестивши руки на грудях та свердлила чужинку лютим поглядом. — Ще й її тут бракувало… — злісно засичала принцеса, суплячи тонкі, смоляні брови, а Жозі чомусь не наважилася наблизитися, наче сторонилася Олени. Можливо, надовго запам'ятала неприємний інцидент на бенкеті, коли через дивний вплив людської дівиці роздягнулася та осоромилася перед знатними гостями, також неабияк роздирали ревнощі. Невже принц проміняв її, драконицю, на якусь жалюгідну людину?

— Аріядно! Сене Агартане, — Бертран стримано кивнув до принцеси й сина магістра. — Відведіть сенну Ленну до моїх апартаментів, а я прийду за кілька хвилин, — перевівши погляд на Жозефін, ледь помітно всміхнувся їй. — Що ж, йдіть, зараз наздожену, — махнувши рукою в бік сестри, покрокував назустріч фаворитці.

— Ця Жозі завжди невчасно, мов спалах сірої магії… — злісно пробурмотівши, Аріядна поглянула на понуру чужинку. — Ходи-но з нами, відведу до лігва братика…

Крокуючи слідом за принцесою та її нареченим, Олена побіжно озирнулася, ледь приховуючи роздираючий сум. Жозефін… Наблизившись до дракониці, Бертран очей з неї не зводив та водночас щось стиха промовляв з винуватим виглядом. Вочевидь виправдовується, оскільки й досі кохає… Ця думка мимоволі краяла серце гострими лезами. А як же пояснити той цілунок в лісі, що ж це було? На тремтячих губах і досі жар, карбуючись солодким спомином… Злісно хмикнувши, Олена рвучко витерла долонею вуста, наче цей жест позбавить небажаних думок.

— Сенно Ленно, як почуваєтеся? — раптом поцікавився Агартан, виказуючи турботу й хвилювання. — Ви ж ледь не розбилися об скелі! На щастя, Його Драко-Високість врятував вас… Ми з Арі так злякалися!

— Що ж, не розбилася й досі жива, — мовила Олена з сарказмом, судомно зітхнувши. — Схоже, комусь кортить мене позбутися… — а в уяві враз постала ота чванлива дракониця Жозефін, як принц обіймає її, цілує, виправдовується… Дурепа ти, Олено! Чи варто і мріяти про нього? Навіщо тішити себе дурними ілюзіями? Охоплена відчаєм і болем, воліла повернутися в рідний світ, до звичного життя. Чомусь пригадала, що біля дзеркала залишилася пляшка недопитого коньяку, бодай ковток би саме зараз не завадив… Також звична робота, подруги… Навіть ладна змиритися зі зрадою чоловіка Олександра, нехай вже живе з молодою коханкою! Усі чоловіки насправді однакові, лише керуються фізичними потребами. Самозакохані егоїсти! Навіть Бертран не виняток, отой дракон… Саме цієї миті чомусь думала про нього, а не про законного чоловіка. Гірка образа на чоловіків усіх світів роздирала серце, аж підкочувався гіркий клубок до горла. Ой, Олено! І звідкіля ж оці сентименти? Ще бракувало, щоб розридалася посеред коридорів драконового палацу…

— Сенно Ленно, в нашому товаристві ви в безпеці, — з гірких роздумів висмикнув сталевий голос Аріядни. — Ось, прийшли, — кивнувши охоронцям, принцеса проявом магії прочинила двері апартаментів брата. — Агартане! — вимогливо поглянула на юного срібного дракона. — Залишимося тут з сенною Ленною, доки Бертран не повернеться!

— Звісно, не заперечую, — ствердно кивнувши, білявий син магістра увійшов до апартаментів принца слідом за Аріядною та Оленою. — Розумію… Необхідно пильнувати нашу гостю, дбати про її безпеку… — задумливо хмикнувши, величаво опустився в м’яке крісло. Запхавши руку в кишеню сріблястого камзола, закинув ногу на ногу, а застигла посеред кімнати Олена побіжно вловила його пильний погляд зіщулених очей. Такий самий цупкий, крижаний, як в батька-магістра.

За хвилин двадцять рипнули двері й до апартаментів увійшов задумливий Бертран, в бік Олени не глянув, погляд враз зупинився на насупленій сестрі, яка граційно підвелася з канапи.

— Що ж, у твоїй відсутності ми пильнували сенну Ленну, — невдоволено хмикнула, стиснувши губи. — Насправді це твій обов’язок… Надалі не раджу відволікатися на інших, — відверто натякнула на Жозефін, з якою брат щойно розмовляв. — Правителю це не сподобається…

Дорогі читачі, чекаю на ваші коментарі! Продовження буде завтра) Якщо книга цікава, додавайте до бібліотеки та підписуйтеся на автора)