Глава 9

Правицю Олени враз наче вогнем обпекло, шкіра почервоніла до ліктя й проступали білі пухирці.

— Це ж маркошники, вони отруйні! — Бертран рвучко підвів дівчину на ноги, а вона застигла, мов кам’яна, також і язик занімів, лише очі налякано витріщила. — Отрута маркошників паралізує того, хто їх торкається! Боги, лише цього мені бракувало… Варто негайно знайти одне з місцевих джерел, бо допоможе тільки ця вода... — відчайдушно рикнувши, дракон підхопив закляклу чужинку на руки та стрімко покрокував вглиб лісу в пошуках потрібного джерела, проте вже за кілька кроків зупинився, оскільки з-за товстих стовбурів дерев назустріч вийшли п'ятеро фейрі, озброєних луками й стрілами.

— Стояти! — писнув один з них, грізно суплячи білосніжні брови. Звісно, то були особи чоловічої статі, але ззовні схожі на служницю Ейбелі, хоч і трохи нижчі на зріст від тієї напівфейрі. — Ви порушили кордони Лісового Домену! Не рухатися! Бо стрілятимемо!

— Вибачаюся, але це сталося випадково, — Бертран відразу зупинився, тримаючи на руках нерухому Олену. — Я наслідний принц драконів, а ця дівчина не впоралася з магколесом, ще й необачно торкнулася маркошника! Ми шукаємо цілюще джерело! — рикнув вимогливо, а войовничі фейрі враз знітилися, бо й дійсно впізнали грізного принца.

— В… ваша Драко-Високосте… Відразу не впізнали… Вітаємо в нашому лісі! — прозорі крильця за спинами фейрі здригнулися, прикордонники враз опустили луки. — Найближче джерело неподалік від галявини, ходімо, ми вас супроводимо…

Квапливо крокуючи слідом за фейрі, Бертран водночас з тривогою зиркав на дівчину, яку притискав до грудей. Звісно, Олена усе бачила, усвідомлювала, проте не могла ворухнутися, лише подумки кляла злощасні гриби на чому світ стоїть. Дурепа! Як кажуть, не знаючи броду — не лізь у воду! Навіщо ж торкалася отого непорозуміння? Надалі варто бути обережнішою в чужому світі, та ще б якось повернути можливість рухатися, адже почувалася геть безпорадною та водночас і приємно, коли Бертран носить на руках... Такий дбайливий, турботливий. Авжеж, хвилюється за неї.

«Ой, Олено… Не варто тішити себе ілюзіями… — подумки спускала себе на землю. — Тим лускатим ти потрібна лише задля ритуалу, тому й принц пилинки з тебе здмухує, носиться, мов з писаною торбою…»

Біля невеличкої, затишної галявини дзюркотіло джерело, виблискуючи кришталевими бризками. Поблизу на м’якій травичці розвалилося кілька кумедних гномів, які гучно реготали й водночас кидали в воду дрібні камінці та сухі палиці. Вочевидь то були дітлахи, знайшли собі забавку. Малі бешкетники геть не зважали на прикордонників, що наближалися до джерела.

— Ой, погляньте! — гукнув хтось з гномів, з цікавістю зиркаючи на прибулих. — Якийсь чоловік несе на руках дівчину, а вона… Схоже, їй не пощастило натрапити на маркошники! — вказавши пальцем на Бертрана, заливався їдучим сміхом. — Ті людиська такі незграбні! Ото й не слід їм шастати нашим лісом, хай знають!

— Так! Стуліть пельки та забирайтеся звідси геть! — біля джерела раптом з’явилася літня низенька гнома зі скуйовдженим сивим волоссям та загрозливо труснула різьбленою клюкою в бік гомінких дітлахів. З одягу на ній був довгий до землі балахон з зеленого сукна, що ряснів строкатим орнаментом квітів. — Ще й воду мені оскверняєте, кидаєте сміття! Куди ж дивляться ваші батьки?!

— Наші батьки в печерах працюють, золото видобувають! — завзято скрикнув хтось з маленьких нахаб, ще й знущально показав гномі язика, кривляючись. — А ми бавимося! — не зважаючи на її грізний вигляд, наче навмисно знову кинув у воду камінець.

— Малі шибеники! Зараз я вам покажу забавки! — зловісно здійнявши клюку, розлючена жіночка буркнула якесь заклинання та шпурнула в дітлахів смарагдовим згустком, а ті з гучним реготом кинулися врозсип, ховаючись в чагарниках. Застигши біля джерела, гнома з цікавістю вирячилася на Бертрана. — Ваша Драко-Високосте… Невже то ви завітали до нашого домену? — здивовано підняла густі, сиві брови. — Що привело вас сюди? — вочевидь відразу впізнала принца драконів.

— Сенно Дверґана! — збентежено гукнув хтось з прикордонників. — Ця дівчина потребує допомоги, оскільки торкнулася маркошника, — нервово тицьнув пальцем в Олену, яка досі перебувала в Бертрана на руках.

— Гаразд, ви йдіть, не варто відволікатися від роботи, пильнуйте наш ліс! — гнома наказово мовила до фейрі, а вони за мить зникли в гущавині. — Покладіть дівчину в воду, — кивнула принцу. — В одязі, не варто роздягати, бо тканина також всотує отруту, а вода все промиє…

Опустившись навколішки біля джерела, Бертран обережно занурив нерухому Олену в прохолодну воду, за мить її тіло огорнуло золотистими іскрами, на ураженій руці зникли пухирці.

— Трясця тим клятим грибам! — злісно гарикнула Олена, оскільки вже знову могла рухатися. — Бісові гриби! Я ж не знала… — ледь опанувавши гнів, враз прикусила язика. Не варто виказувати стороннім, що вона чужинка в цьому світі, ще й Бертран зиркнув з красномовним натяком. Проте досі з рук не випустив, підтримуючи за спину. Навіть у прохолоді води його доторки розпалювали жар, ще й вкотре пригадався отой раптовий цілунок…

— Дівчино, а навіщо торкалася маркошників? — невідривно роздивляючись Олену, гнома запитливо вигнула брову. — Хіба ж не знаєш, що це небезпечно? Це навіть дітям відомо!

— Вона випадково торкнулася, — збрехав принц, знічено кахикнувши. — Не хотіла цього…

— Не хотіла… — літня жіночка недовірливо похитала головою, іронічно мружачи очі зі сріблястими відблисками на тлі сірих райдужок. — Відчуваю, ти дівчина непроста… До речі, я Дверґана, хранителька лісу. Оскільки володію сильною магією гномів, можу відчувати те, що інколи приховане від інших, навіть від всемогутніх драконів…

— То що ж ви відчуваєте, чого не бачу я? — скептично вигнувши брову, Бертран з цікавістю глипнув на застиглу гному, яка задумливо схрестила на грудях руки. Звісно, гадав, що ця особа перебільшує. — Насправді я також відчуваю магію будь-якої істоти і сенна Ленна не виняток… Вона звичайна людина!