Глава 8.1

— Аріядно! Сене Агартане! — в голові Олени відлунювало грізне гарчання наслідного принца. — Негайно повертайтеся до палацу, це наказ! — за мить падаючу дівчину в повітрі підхопив чорний дракон. Замість того, щоб рухнути вниз, опинилася на лускатій спині, випускаючи з рук магколесо. — Тримайся за мене! — вона щосили схопилася за кістяні шипи на шиї дракона, а транспорт, яким щойно пересувалася в повітрі, розбився вдрузки об скелясті виступи. Попри пережитий страх Олена помітила, що принцеса та син магістра дійсно зникли, вочевидь послухалися наказу Бертрана, а він продовжував політ у пошуках зручного місця для приземлення.

За кілька хвилин скелі внизу змінилися густим лісом, велетенський дракон приземлився на одній з галявин Лісового Домену. Блискавично змінивши іпостась, обернувся на звичного вродливого чоловіка, тримаючи на руках неабияк налякану, тремтячу дівчину.

— Ленно, все гаразд, ти жива й неушкоджена, — шепотів хрипко й схвильовано, пригортаючи її до широких грудей, вочевидь і сам пережив потрясіння. Ніздрі Олени вкотре приємно залоскотав отой чоловічий запах… Суміш хвої та ароматних ягід. Запах, який завше асоціюватиметься з Бертраном, викликаючи хвилю незрозумілого шаленства. — Щось трапилося з твоїм магколесом… Дивно, я ж його оглянув! Таке враження, наче з магонакопичувача хтось забрав всю енергію… — бурмотів задумливий дракон, злісно стиснувши губи. — Дівчинко моя, не хвилюйся, адже небезпека позаду! Бог Аґні свідок, я не бажав цього… — видихнувши в її тремтячі губи, зазирав в округлені плеса дівочих очей. — Ленно… — не зволікаючи, за мить гаряче накрив її вуста своїми, занурюючи Олену у вогонь несподіваного спалаху пристрасті, а вона незчулася, як почала відповідати, геть відкинувши усі сумніви й роздираючі думки. Врятував… Охоплена шаленою радістю й жагою до життя, дівчина без залишку розчинялася в тому палкому цілунку, у запалі смакуючи чоловічі жаркі губи. Вже й не задумалася, чому саме Бетран її цілує, оскільки воліла вічність розчинятися в цьому вогні.

Неохоче відсторонившись, принц поставив Олену на ноги, проте не поспішав випускати з обіймів. З невимовною ніжністю прибрав з її чола прядку, що вибилася з тугого хвоста.

— Прикро, що хтось завадив нашій прогулянці, — прохрипів з гірким, неприхованим почуттям власної провини, зазираючи в карі плеса дівочих очей. — Схоже, хтось стежить за нами… Проте ворог недооцінив мене, шукаючи слабкості… — злісно стиснув губи. — Недарма батько звелів мені охороняти тебе, а я завше насторожі, пам’ятай це, — невідривно спивав її погляд. — Я завжди поруч… — зрештою, сутужно зітхнувши, озирнувся довкола. — Що ж, можемо й лісом трохи прогулятися, — насправді бажав відволікти Олену від пережитого потрясіння. — Розкажи мені про твій світ… Кажеш, у вас немає магії? — запитливо вигнувши смоляну брову, стиснув її тонкий зап’ясток цупкими пальцями.

— Немає і не було ніколи, — мовивши стиха й розгублено, Олена мимохіть мліла від цього чоловічого доторку. Опановуючи недавній страх, повільно крокувала поряд з ним вузькою стежиною лісу. — В нас також немає драконів, фейрі, гномів та тролів, лише люди… Є електроенергія, певні технології…

— А у вас є король, правитель? — поцікавився дракон, не випускаючи її зап’яток. — Хто ж керує вашим світом?

— Купка недолугих правителів, — хмикнувши, Олена судомно зітнула племима. — Також є президенти… і досі війни, на жаль… — важко зітхнула, відводячи сумний погляд. — Я живу… тобто… жила в Україні… Це така країна. Там наразі війна з сусідами, напали на нас, не дають спокою…

— Війна? Це погано… — Бертран понуро насупився. — Вам би не завадила магія драконів, яка здатна припинити будь-яку війну серед людей…

— Можливо нам і бракує вас, лускатих драконів, — кволо посміхнувшись, Олена не приховувала гіркоти. — Чи може магія припинити оті війни? Нашим світом керують звичайні люди, скрізь корупція, несправедливість…

— І що, Ленно, ті люди всесильні? Невже ніхто не може їх змістити, знищити, завадити війнам? — таке враження, наче Бертрана це дійсно хвилювало.

— Наш світ не схожий на казку… На жаль, ота меншість керує більшістю, вкоренившись при владі, — дівчина бодай якось намагалася пояснити принцу реалії власного світу, проте похмурий дракон неначе відмовлявся це розуміти. Різниця менталітетів? Вочевидь навіть серед дивних, нерідко і страшних істот панує певна справедливість на відміну від її світу звичайних людей. Недарма кажуть, немає гіршого звіра, ніж людина… Але як це втлумачити драконам? Наче й звірі, але навіть їм притаманне щось людське. Навіть Ейбелі казала, що дракони захищають людей від страхітливих тролів…

— Добре, хоч сильні у вашому світі захищають слабких, це радує, — насправді в голосі Олени відчувався смуток. — А в нас… Таке враження, що кожен сам за себе…

— А тебе хтось захищав, Ленно? — раптом поцікавився принц, побіжно обдарувавши пильним поглядом. — Чи сумуєш за отим своїм життям, чи бажаєш повернутися у свій світ?

— Мене? — хитнувши головою, Олена скривила губи в іронічній посмішці. — Коли дитиною була, батьки і захищали, а потім… Пішли у засвіти, а я сама залишилася, а згодом вийшла заміж… Зрештою, мій законний чоловік знайшов молоденьку коханку, пішов від мене, а дітей в нас немає, — зітхнула з невимовною гіркотою. Вже й насправді сумнівалася, чи дійсно бажає повернутися. Та й до кого? Що ж очікує на неї опісля повернення, окрім порожнечі скромної квартири? — Насправді в моєму світі я не була такою, як зараз… Гарною, молодою, бо старість з плином часу не пощадила мене…

— Так, сен Джерард розповідав про це, — задумливо констатував дракон. — Перехід крізь портал омолодив тебе, в нашому світі ти такою і залишишся, молодою, вродливою…

Нервово ковтнувши слину, Олена знічено відвела погляд. Невже Бертран дійсно вважає її вродливою? Такий комплімент пролунав вперше з його вуст… Авжеж, приємно! Навіть геть забулася, що варто приховувати емоції від цього дракона, оскільки він, як виявилося, відчуває думки. Ще й на розпашілих губах досі незабутній смак цілунку… Та й навіщо цілував?