Глава 7

Раптом з гуркотом розчахнулися двері, до купальні вихором увірвався Бертран. Гучно рикнувши якесь заклинання, проявом магії знищив чорні пута та за мить рвучким рухом схопив знесилену дівчину й витягнув з води. Випльовуючи воду, якої чимало встигла наковтатися, вона судомно хапала ротом повітря. Через страх неминучої смерті не відразу усвідомила, що принц тримав на руках, щосили притискаючи до розпашілих, широких грудей. Через липкий страх та пережите потрясіння в Олени запаморочилося в голові, купальня розпливалася тьмяними плямами…

— Ленно! Дівчинко! Отямся! — на задвірках підсвідомості долинув розпачливий крик дракона, вириваючи з моторошної прірви, що невблаганно засмоктувала. Таке враження, наче та жахлива магія заразом і позбавила сил. Та невідомо, що саме привело дівчину до тями… Отой рик Бертрана, чи його гарячі губи, які за мить жагуче полонили її кволі, пухкі вуста… Олену наче струмом пройняло, наповнюючи кожну клітиночку тіла снагою, вочевидь Бертран повертав її до життя, вливаючи в цілунку власну потужну магію. Дівчина й незчулася, як оповила руками його жилясту шию та заразом відповідала на поцілунок, охоплена шаленим екстазом цього неочікуваного, солодкого єднання. Звісно, досі в житті так ніхто її не цілував! Гадала, що прояви пристрасті лише могла споглядати в серіалах, оскільки власний чоловік вже давно не зумів розпалити отой вогонь…

— Ленно… — неохоче перервавши поцілунок, Бертран хрипко видихнув. Заворожено зазираючи в чорноту його очей, Олена зауважила на тлі райдужок червоні відблиски й враз усвідомила, що геть без одягу! Божечко, цей дракон висмикнув її з води в чому мати народила! — Як ти? Як почуваєшся? — його хрипкий, тривожний шепіт озивався лавиною мурашок по шкірі. — Я трохи… поділився своєю енергією, щоб привести тебе до тями… Схоже, в купальні хтось зруйнував магічний захист, — його обличчя враз зробилося суворим, мов витесаним з каменю, губи стиснулися в тонку смужку. Таке враження, що через власні роздуми геть не зважав на дівочу бентегу й сором, зрештою, поставив Олену на ноги та відразу загорнув у рушник, наче в кокон. Підхопивши її на руки, квапливо попрямував з купальні до апартаментів. Дбайливо поклавши на ложе, рвучко накрив шовковою ковдрою, а вона й досі здригалася чи то від страху пережитого, чи від раптового напливу того шаленого прояву пристрасті.    

— Вибач, змушений був… тебе цілувати, — прохрипівши й відводячи погляд, опустився на краєчок ложа. — Через той… цілунок насправді додав тобі трохи енергії, щоб привести до тями, — ці слова Бертрана враз спустили Олену на землю. Авжеж, це був не прояв пристрасті, а лише бажання врятувати! Звісно, на що іще сподіватися від могутнього дракона звичайній людській дівчині? Вочевидь і досі марить своєю Жозефін… Із думкою про цю пихату драконицю венами прокотилася лава вогняної люті, чарівну мить раптового єднання було зруйновано вщент.

— Дякую, що врятували… — вичавила з себе пригнічена Олена, водночас висмикуючи з-під тіла вогкий рушник. — Авжеж, за наказом короля змушені мене берегти, навіть цілувати, хоч як гидко… — пролунало з гірким докором й сарказмом.

— До ритуалу ще місяць часу… Схоже, хтось дізнався про тебе та намагається позбутися… — задумливо мовив Бертран, злісно втупившись поглядом в золотисті китиці балдахіна. — Дивно… Наче ж ніхто й не знав про те, що ти насправді чужинка… Звісно, окрім Джерарда, його слуг, нашого короля та наближених осіб… Хто ж іще міг про це дізнатися, ба більше, зруйнувати захист купальні? — вочевидь принца хвилювало саме це, проте Олена й досі на могла оговтатися від цілунку, який затьмарив навіть страх жахливої смерті. — На щастя, одягнув на тебе свій браслет-артефакт, через нього і відчув, що ти в небезпеці, отож і таємний ворог не встиг завершити свою брудну справу… — понуро хмикнувши, покосився на її зап’яток, на якому виблискував масивний золотий браслет. Злісно вовтузячись під ковдрою, Олена якраз шпурнула на підлогу вогкий рушник. — Пробач, забув… — гучно видихнувши, Бертран нервово труснув смоляними пасмами. — Ти ж геть мокра, варто висушити… Драерус! — простягнувши правицю в її бік, буркнув відповідне заклинання, дівчина враз обсохла, навіть на волоссі не залишилося й сліду вологи. Як же з магією в тих драконів все просто, і фен не знадобився!

— Чомусь я не здивована, що хтось бажає моєї смерті… Схоже, в мене на кожному кроці тут вороги, — змахнувши з обличчя густі локони, Олена підвелася на ложі та водночас нервово затулила ковдрою оголені принади. — До речі, ваша… Жозефін також погрожувала на бенкеті…

— Ні, це не Жозефін, — Бертран заперечливо похитав головою. — Вона не здатна на таке… Не посміла би руйнувати захист моїх апартаментів, — звісно, палко захищає свою пасію! Саме це Олену неабияк і засмучувало, нещадно шматуючи серце. Жозефін… Авжеж, та дракониця біла й пухнаста! Груди розпирав клубок роздираючих емоцій, образа, байдужість цього зарозумілого принца, ревнощі… Ревнощі? Та невже?! Звідкіля ж раптом узялися, мимохіть протинаючи серце голками?       

— А що та за магія така? Що то за чорні лозини? — пригадуючи моторошний випадок у ванні, Олена мимоволі здригнулася під ковдрою. Наступного разу й страшно буде купатися!

— Лозини… Ні, це не лозини, це енергетичні пута, певний прояв магії драконів, яка висмоктує з людей прану, тобто енергію життя… Звісно, згідно з законами доменів драконам заборонено застосовувати будь-яку магію до людей, оскільки ви, люди, беззахисні й потребуєте нашої опіки, — хмикнувши, Бертран побіжно понуро глипнув на лежачу Олену. — Хтось грубо порушив цей закон. Винних неодмінно знайду та покараю, — зловісно зіщулив очі. Також вранці охоронцям дістанеться на горіхи, оскільки не впильнували захист. — Звісно, на мене ця магія не діє… — вже й подумки картав себе, що не посилив той захист в купальні, варто виправити цю жахливу помилку, оскільки Ленна навіть до вбиральні боятиметься ходити. Та насамперед непокоїло те, що злодій перебуває в палаці. Зважаючи на те, що зумів зруйнувати захист, доволі сильний дракон.