Глава 6.1

Різко штовхнувши важкі двері проявом магії, Бертран увійшов всередину та заразом потягнув за собою знічену Олену.

— Спатимеш тут, — відсторонено кивнув на широке ложе.

— Як? А ви де ночуватимете? — розгублено кліпаючи очима, дівчина запитливо вирячилася на насупленого дракона. Випадково зустрівшись з ним поглядом, враз натрапила на обпікаючу чорноту, що заворожувала та водночас проймала вогнем... Чому ж раптом серце наче кинулося у галоп, мов навіжена коняка та щоки спалахнули?

— Хай тебе це не хвилює, — Бертран за мить відвів погляд. — Ляжу на канапі…

— Але ж… у вас великі апартаменти, я би й могла спати в сусідній кімнаті, — не здавалася Олена, засоромлено ховаючи самоцвіти очей за шовковистими віями. Таки доведеться спати з цим лускатим в одному приміщенні! А якщо він хропе, ще й під час сну вогнем дихне? Уявивши цю картину, мимоволі навіть нервово посміхнулася, не стримавшись.

— Бачу, Ленно, тобі весело… — в хрипкому голосі Бертрана відчувалося неприховане роздратування. — Не бачу причин для веселощів, — відвернувшись, почав самотужки розстібати сріблясті ґудзики сорочки й за хвилину шпурнув одяг на крісло, а Олена, мов зачарована, вирячилася на широченну чоловічу спину, на засмаглій шкірі на правій лопатці красувалося щось схоже на татуювання, а саме, зображення чорного дракона, окреслене колом. Також дівочий погляд з цікавістю блукав по кремезних плечах, поступово ковзнувши спиною донизу…

«Божечко, зараз і штани скине!» — з цією думкою наче окропом обдало, враз відвернулася й зашарілася.

— Не варто соромитися, я спатиму в штанах, — пролунало уїдливо. Таке враження, наче Бертран відчував її думки. — До речі, перевдягнутися можеш в купальні, — вказавши на оздоблені позолотою двері, різко обернувся до Олени, а вона завмерла, витріщаючись вже на чоловічі груди, на той кремезний торс, мов в античного бога…

— Подобаюся? — раптом губи на завше суворому обличчі принца розтягнулися в іронічній посмішці, а погляд… Таке враження, що з тієї глибокої чорноти за мить вирветься вогонь!

— Іще… чого… — запитання пихатого принца застало дівчину зненацька, скільки ж зухвалості та самовпевненості! — Чоловік як чоловік… Гадаєте, я чоловіків ніколи не бачила? — карі очі блимнули з викликом, хоча насправді й ладна милуватися цим дарконом, проте нізащо не виказуватиме справжніх емоції!

— Гаразд, Ленно… Йди вже до купальні, там чисті сорочки й рушники, твоя служниця принесла, — хмикнувши, Бертран іронічно похитав головою. — Хоч і є окремі кімнати, але спатимеш тут, оскільки це приміщення надійно захищене магічним пологом, про всяк випадок захист я посилив вдвічі, ще й під ложем власноруч встановив потужний артефакт…

Приміщення купальні було облицьоване білосніжним мармуром, навіть глибока, округла ванна виготовлена з цієї гірської породи. В одній з ніш спостерігалися акуратно складені стопкою рушники, також кілька сорочок з тонкого шовку. На тлі стін виблискували артефакти нагріву та численні дрібні світильники, створюючи в купальні дивовижну атмосферу. Можливо, щось схоже і трапляється в дорогих готелях, проте Олені ніколи не доводилося там бувати.

Наблизившись до мармурової ванної, дівчина розгублено застигла, бо не спостерігалося звичних кранів та змішувача. Звідкіля ж береться вода? Сутужно зітхнувши, зрозуміла, що не обійтися без сторонньої допомоги, кляті драконячі технології! Невже і тут потрібна магія? Розпачливо хмикнувши, повернулася до апартаментів. Розвалившись на канапі, Бертран невдоволено зиркнув на Олену, адже гадав, що вона вже ніжиться в теплій водичці. Звісно й самому кортіло якнайшвидше помитися та перевдягнутися…

— Там немає кранів, як мені набрати води? — дівчина запитливо округлила очі.

— Крани? А що це таке? — принц неохоче підвівся з канапи, суплячи брови. — Не знаєш, як набрати воду? Там є відповідний артефакт…

— Де саме? Господи! Я ж не знаю, як цим користуватися, хоч підкажіть! — благально поглянула на Бертрана. Опановуючи роздратування, він задумливо стиснув губи. Авжеж, варто пам’ятати, що дівчина з іншого світу й лише боги відають, які умови й правила в тих людей.

— Гаразд, ходімо, — покрокував до купальні, а Олена попленталася слідом, мимохіть зиркаючи на оголений торс дракона з пружними м'язами. — Ось, — вказав на ледь помітну випуклість на підлозі. — Тут вмонтований артефакт, лише варто торкнутися, — схилившись, натиснув долонею на випуклість й відразу з нижнього отвору на дні ванної почала виштовхуватися вода, блискавично наповнюючи мармурову місткість. — Можеш митися…

— А як же… відрегулювати температуру води? Як опісля її спустити? Я ж геть нічого не тямлю у ваших… технологіях… — схилившись, Олена занурила пальці в воду. Наче тепла, ще й на поверхні виблискували сріблясті бульбашки ароматної піни.

— Дивні у вас слова… Технології… — розгублено пробурмотів Бертран, побіжно кидаючи погляди на заціпенілу дівчину. Чомусь мимоволі замилувався, коли вона кумедно насупила брови. — За допомогою магії артефакту вода нагріється настільки, наскільки потрібно для тебе. Коли помиєшся, знову натиснеш на цю випуклість і ванна опорожніє… Зрозуміла мене? — раптом грайливо всміхнувся кінчиками губ, спостерігаючи за реакцією приголомшеної Ленни. Що ж її дивує? Аж очі округлила, мов монети… Невже в її світі усе геть інакше? Заразом виникало бажання якнайбільше дізнатися про її світ, також варто і розповісти про свій. Раптом Бертрана осяяло бажанням запросити Ленну на прогулянку й показати домен, заразом і побесідують.

— Зрозуміла… — Олена знічено відвела погляд, оскільки чорні очиська дракона вкотре викликали небажану хвилю жару всередині.

— Гадаю, далі впораєшся сама, — обдарувавши іронічною посмішкою, Бертран впевнено покрокував з купальні й наостанок щільно зачинив двері. Розшнурувавши тугий корсет, дівчина з невимовним полегшенням позбулася одягу та залізла в ванну.

— Дійсно, водичка тепла… Ідеально… — занурившись в воду, задоволено бурмотіла собі під ніс. Витаючи в повітрі, дивовижний аромат піни приємно розслабляв, Олена з невимовною насолодою ніжилася в теплій воді, водночас пригадуючи умови у власній квартирі. Гарячу воду часто відключали, а чоловік так і не спромігся встановити бойлер. То грошей бракувало, то часу… Враз неприємно здригнулася через ті спогади про власний світ, про зрадника-чоловіка… Скільки ж років життя змарнувала на нього, заразом і загрузнула в рутині. Зрештою, втратила себе, перетворилася на жалюгідну, посередню жіночку зі зморшками… Можливо й на краще, що дивом опинилася тут, в загадковому світі? Поринувши в глибокі роздуми, не відразу помітила, як під товщею води з нижнього отвору мармурової ванної почали з’являтися якісь дивні прояви сторонньої магії й за мить чорними лозинами оповили її ноги, спину та потягнули на дно. Скрикнувши у жаху, Олена відчайдушно смикалася у спробі вирватися, проте цупкі пута нещадно затягували під воду, ще й одна з отих лозин оповила обличчя, затикаючи рот. Таке враження, що ця страхітлива магія чи її носій волів дівчину втопити в ванні, а вона не могла покликати на допомогу, оскільки стороння жахлива магія оповила і її шию, утворюючи зашморг. Задихаючись, Олена у розпачі подумки прощалася з життям. Вже й сумнівалася, що Бертран її почує…