Глава 5

Бенкетна зала вражала величчю й помпезністю. На тлі бордових килимів простягалися довгі столи, що рясніли стравами у золотому посуді. Високу стелю підпирали мармурові колони, оздоблені  візерунками кольорової ліпнини, залу осяювали величезні сріблясті люстри з численними свічками-світильниками, що вигравали відблисками у вітражних вікнах. Звісно, Олену приголомшила ця краса. Не зважаючи на понурого, насупленого супутника, вона глипала довкола з неприхованою цікавістю. Водночас серце завмирало у страху. За столами бенкетували дракони-аристократи. Чоловіки, здебільшого, були вбрані в чорний та сріблястий одяг, що підкреслювало приналежність до певного виду драконів, на худорлявих жінках і дівчатах красувалися яскраві, довгі сукні та надмірна кількість дорогоцінних прикрас, аж очі засліпило! У голові окремого столу на троні нерухомо застиг правитель, а ліворуч почесне місце посів магістр Алісферн, який на відстані незмигно пропалював Олену крижинами очей. За тим столом сиділа і принцеса Аріядна поряд з нареченим Агартаном, сином магістра. Звісно, з ними був і Лейнгор, який величаво розвалився в кріслі та невимушено ковтав з келиха якийсь напій.

— Його Драко-Високість принц Бертран та сенна Ленна! — раптом в залі велично залунав чоловічий голос. Схоже, десь зі стін, де були встановлені кристали-гучномовці. Кому саме належав той голос, Олена й гадки не мала, та наразі вже не до цього, оскільки погляди всіх присутніх драконів саме цієї миті були спрямовані на неї та принца. Авжеж, чутки в палаці поширювалися блискавично. Можливо, вже багатьом відомо, що в Бертрана з’явилася новенька фаворитка…

— Матір Божа… Ось воно яке, драконяче лігво… — мимохіть вирвалося в тремтячої від хвилювання Олени. — Невже всі ці істоти… можуть вогнем плюватися?

— Ба більше, можуть і спопелити, — уїдливо пролунав голос Бертрана. — За столом сидітимеш поряд зі мною. А зараз підійди до короля та вклонися, такі правила етикету. Не забувай, Ленно… Для людини то велика честь сидіти за одним столом з королівською родиною… — принц наче враз спустив на землю, натякаючи на її нікчемність. — Навіть не всім фавориткам це дозволено… — Олена помітила, як чоловік поглядом шукав когось серед гостей, невже свою оту Жозефін? Так і не зрозуміла, на кому саме за мить зупинився його немигаючий погляд, адже дракониць в залі було чимало.

Наблизившись до короля, Олена нервово вклонилася під пильні погляди присутніх, хтось в залі стиха гигикнув. Невже щось зробила не так? Не хотілося бути загальним посміховиськом, проте про особливості поведінки та манер ніхто не попереджав, отож, не стане перейматися. Опинившись поряд, Бертран власноруч відсунув для неї крісло та кивком звелів сісти. Коли дівчина розташувалася за столом, принц впевнено умостився в сусідньому кріслі. Ще й надувся, мов сич та підібгав губи. Ця близькість мимоволі бентежила Олену, а він наче ненавмисно торкнувся ліктем її передпліччя… Побіжно глипнувши в бік дівчини, лівицею змахнув з чола смоляне пасмо.

«І чому той лускатий гад такий вродливий?» — стиха зітхнувши, мимоволі замилувалася Бертраном. Заворожувала та сувора чоловіча краса… Гордий профіль, прямий ніс без горбинки, смоляне волосся зібране в тугий хвіст. Під сорочкою з чорного шовку проступали рельєфні м’язи, на жилястих зап’ястках виблискували масивні золоті браслети, інкрустовані самоцвітами. Олена вже й геть не зважала на його молодшого брата Лейнгора, який величаво розвалився в кріслі навпроти та обдаровував зухвалою посмішкою. Насправді юний зухвалий дракон навіть дратував Олену, ще й посмів її викрасти! Добре, хоч той вчений вчасно з’явився…

З музичних кристалів залунала мелодія, схожа на вальс, на просторому танцювальному майданчику посеред зали граційно кружляли пари.

— Бертране, чи дозволиш запросити сенну Ленну на танець? — запитливо вигнувши брову, Лейнгор побіжно ковтнув зі срібного келиха якийсь червоний напій.

— Сенна Ленна танцюватиме зі мною, — холодно відрубавши, наслідний принц стиснув губи. І як це зрозуміти? Олена здивовано, навіть розгублено поглянула на братів-драконів. — Не забувайся, Лейнгоре… Сенна Ленна моя… фаворитка, — останнє слово процідив крізь зуби. — Ходімо, запрошую на танець, — обернувшись до приголомшеної дівчини, обпікав чорнотою очей, а вона розуміла, що це лише вистава для гостей. Чи бажає насправді пихатий принц з нею танцювати? Вочевидь саме цієї миті думає про свою Жозефін…

Нервово кивнувши, Олена мовчки підвелася з крісла, а насуплений Бертран відразу різко схопив її за зап’ясток та під пильні погляди присутніх потягнув в бік танцювального майданчика. Притиснувши лівицею до широких грудей, за мить закружляв з Оленою в танці. На щастя, хоч пам’ятала, як вальсувати… Дійсно, цей парний танець схожий на вальс. Саме цієї миті геть не переймалася власними рухами, адже через близькість Бертрана враз перехопило дух, а серденько калатало у навіженому ритмі, озиваючись пульсацією в скронях. У танці Бертран вів впевнено, цілковито перехоплюючи ініціативу. Таке враження, що навіть у вальсі виказував владність, воліючи підкорювати. Хай там як, поряд з цим драконом Олена почувалася захищеною, а його доторки лише розпалювали небажаний вогонь. Вже й мліла, мимохіть розчиняючись у танці, віддаючись на милість партнеру. Не хотілося думати, що насправді це лише вистава для гостей палацу і Бертран виконує наказ короля. Авжеж, усі повинні вважати їх коханцями, хоча наслідного принца це геть не радує…

Коли мелодія стихла, Бертран різко відсторонився від Олени.

— Йди до столу, — кивком відсторонено вказав на стіл, за яким щойно бенкетували. — Мені треба де з ким поговорити, — звісно, не став нічого пояснювати. Гордовито піднявши підборіддя, покрокував назустріч якомусь літньому дракону.

Судомно видихнувши, Олена квапливо попрямувала до столу та намагалася не зважати на зацікавлені, вивчаючі погляди присутніх гостей. В очах дракониць відчувалася відверта зневага, неприхована заздрість, що межувала з бажанням спопелити… Авжеж, якась звичайна людська дівчина раптом стала фавориткою принца Бертрана!