Глава 4

Апартаменти принца Бертрана розташовувалися в окремій центральній вежі, саме тут мешкали представники королівської родини. В коридорах перебували маги-охоронці, бойові дракони, віддано служили королю. Мовчазні й суворі, стримано схиляли голови перед Бертраном, який рішуче наблизився до височенних дверей, за його широкою спиною боязко застигла Олена. Чоловік і слова до неї не зронив, усім своїм виглядом виказуючи відверте невдоволення, що межувало з неприхованим гнівом. Вочевидь не в захваті від наказу батька-короля охороняти чужинку, ба більше, доведеться перед гостями і підданцями представити її, як нову фаворитку! Варто сказати, що Олені й самій не подобалася ця ситуація. Серцем відчувала, невдовзі наживе чимало ворогів… Лише радувало, що красень Бертран особисто охоронятиме її за наказом правителя, бодай якась надія на захист. Насправді жахав отой майбутній ритуал. Навіть гадки не мала, чого сподіватися.

Коли Бертран рвучко змахнув правицею, двері відчинилися.

— За мною, — скомандував дівчині, не обертаючись. — Наразі перебуватимеш тут… — злісно видихнув, роздуваючи ніздрі. — Що ж, піду й прогуляюся палацом, — буркнув, граючи жовнами. — До речі… — раптом різко обернувся до застиглої Олени, яка з цікавістю роздивлялася розкішні апартаменти принца. — Це тобі вже не знадобиться, — схопив її за зап’ясток, на якому виблискував браслет вченого, застібка клацнула і дивний артефакт опинився в широких долонях Бертрана. — Поверну цю річ сену Джерарду, а натомість носитимеш ось це, — звідкілясь вийняв золотий, широкий браслет та за мить надягнув на дівочий зап’ясток. — Завдяки цьому артефакту завше матиму з тобою зв’язок, — невдоволено скривив губи. — Незабаром з’явиться твоя… служниця і допоможе перевдягнутися, а я перебуватиму неподалік, — насупивши брови, різко відвернувся й карбованим кроком покинув апартаменти.

— Божечко, яке ж воно пихате! — сердито буркнула Олена собі під ніс. Нервово схрестивши руки на грудях, так і застигла посеред кімнати, глипаючи довкола. З неприхованою цікавістю роздивлялася масивні лаковані меблі з чорної деревини, бордові стіни прикрашали візерунки ліпнини з позолотою та численні картини з зображеннями драконів та оголених дівчат. — Безсоромник… — злісно видихнувши, глипнула на ті картини та перевела погляд на широченне ложе, над яким височів яскраво-червоний балдахін з бахромою золотистих китиць. Біля стіни спостерігалася й канапа. Вочевидь доведеться спати саме на ній, не лягатиме ж на одне ліжко з цим набундюченим типом! Мимохіть це уявила й щоки враз обпекло жаром… Господи, засоромилася, мов юне дівча! Боротьбу з непроханими думками перервав скрип дверей, на порозі з’явилася вже знайома напівфейрі Ейбелі.

— Вітаю, Ленно! — за спиною затріпотіли прозорі крильця. — Сен Джерард звелів прибути сюди саме мені… — обдарувавши посмішкою, водночас з благоговійно цікавістю роздивлялася апартаменти Бертрана. — Хоч помилуюся королівським палацом зсередини, не кожному так щастить…

— Авжеж, мені от якраз і «пощастило» — Олена зітхнула з відвертим сарказмом. — В пеклі я бачила таке щастя, хай йому грець! — страх і бентега межували з відвертим роздратуванням, викликаним поведінкою зухвалого принца. Поводиться так, наче вона порожнє місце, непотріб! Звідкіля ж узялося дурнувате бажання привернути його увагу?

— Гаразд, Ленно, не будемо гаяти час, мені звеліли привести тебе до ладу, — діловито мовила Ейбелі, не зважаючи на нарікання Олени. Зітхнувши, поставила на стіл різьблену скриню з чорної деревини. — Це мені видали тут, в палаці… Сказали, для тебе, — не зволікаючи, відчинила скриню й благоговійно ахнула, роздивляючись вміст. — Авжеж… тут сукня, прикраси… взуття… Яке ж усе гарне! — узялася обережно виймати речі. — Так, дракони казково багаті, в них чимало скарбів…

Олені неабияк личила довга сукня з червоного оксамиту. Ще й з розміром вгадали, вочевидь не обійшлося без магії. Тонку талію стягував тугий корсет, виріз біля шиї круглий і доволі глибокий, на тлі молочно-білої шкіри виблискувало золоте кольє. Навіть білизна в драконів особлива… Коли Олена побачила мереживні панталони, враз нервово гигикнула. Гарні, справжній витвір мистецтва! Виготовлені з напівпрозорої сріблястої тканини й оздоблені численними дрібними самоцвітами, схожими на рубіни… Хоч як дивно, але зручні.

— Варто сказати, Ленно, ти вродлива! — милуючись чужинкою, Ейбелі благоговійно склала рученята докупи. Волосся Олени розпустила, шовковисті локони прикрасила золотистою пудрою, ще й примудрилася порадувати вишуканим макіяжем. — Чимось навіть схожа на покійну королеву драконів, Її Драко-Величність Аргастаель…

— Покійну? То їхня королева померла? — Олену роздирала цікавість.