Глава 3

Тягнучи за собою розлючену потраплянку, раптом юнак зупинився, оскільки назустріч з боку вежі стрімко наближалося кілька чоловіків, карбуючи кроки. Серед них Олена впізнала і Джерарда, того дивного вченого з маєтку.

— Так, ваша Драко-Величносте… це вона! — стурбовано скрикнув Джерард, вказуючи на дівчину. — На щастя, надягнув на неї браслет з магічним маячком, адже трапляється різне… — винувато глипнув на високого й доволі кремезного чоловіка. — Проте навіть гадки не маю, як дівчина зуміла покинути будинок, оскільки я власноруч встановив по периметру споруди потужні магонакопичувачі та замкнув контур, створивши захисний полог! Без кодового заклинання ніхто не може покинути будинок, як і увійти… Звісно, захист під силу зруйнувати лише доволі сильному магу-дракону, а вона… Невже оминула? Ленно… Невже хтось виказав тобі оте кодове заклинання?! — запитливо вирячився на неї. — Я ж заборонив слугам…

— Заклинання? — Олена розгублено стенула плечима. — Ні… Ніхто нічого не казав, сама вийшла…

— Але ж… Яким чином? — вчений здивовано округлив очі.

— З цим розберуся, — прохрипів кремезний чоловік, свердлячи Олену чорнотою пронизливого погляду. На його голові виблискував золотий вінець, інкрустований самоцвітами. Авжеж, той тип дійсно схожий на правителя, навіть на відстані віяло владністю, суворою рішучістю. — Лейнгоре! — раптом люто гарикнув до принца, який враз знітився, мов полохлива дівиця. — Тобі лише розваги в голові! Я ж заборонив полювати на людських дівчат! Напився вогняної води і потягнуло на пригоди?! Як посмів ослухатися мого наказу?! Чи гідна така поведінка сина короля?!

— Б… батьку… Ваша Драко-Величносте… — пробурмотів налякано юнак, винувато затинаючись та опустивши голову. — Я ж не знав, що вона… якась особлива…

— У твоєму випадку варто частіше цікавитися справами Доменів, аніж пиячити та поводитися, мов неотесаний троль! — незмигно свердлив молодшого сина лютими очиськами. — Бертране! — раптом різко обернувся до чоловіка, який нерухомо застиг поряд з правителем. — Лише на тебе можу покластися! На щастя, саме ти наслідний принц… Відведи дівчину до зали засідань, також звели, щоб посилили магічний захист, оскільки наразі в палаці триває бенкет та перебуває чимало сторонніх. Магістр Алісферн вже прибув, очікує в залі…

— Гаразд, — чоловік, до якого звернувся король, зробив крок вперед до Олени, їхні погляди випадково зустрілися… Ковтнувши слину, вона мимоволі здригнулася, адже ті безодні очей незнайомця пронизували чорнотою до глибин душі, аж шкіра вкрилася дрібними мурашками. А сам високий на зріст, широкоплечий, кремезний, мов скеля… На суворому обличчі акуратна чорна щетина, прямий ніс, чітко окреслені губи. На спину спадало смоляне волосся, зібране позаду в тугий хвіст. Олені здалося, що цей красень схожий на якогось голлівудського актора, вже й забулася, що насправді їй виповнилося п’ятдесят… Владний, пронизливий погляд чоловіка озивався дивним трепетом та благоговінням, водночас бентежив її серденько, наче й дійсно помолодшала… — Ходи зі мною, — рішуче простягнув правицю, оксамитовий баритон мимохіть заворожував. — Ходімо… — раптом прошепотів, водночас застосовуючи ментальну магію. І Олена мовчки скорилася та повільно наблизилася до чоловіка. Чомусь і гадки не мала, чи то дійсно через магію, чи через той шепіт, що проймав солодким тремтінням кожну клітинку тіла. Зрештою, злісно та побіжно глипнувши на зніченого викрадача Лейнгора, покірно попленталася слідом за чорнявим красенем в бік кам’яної вежі.   

Боязко прямуючи довгими, тьмяними коридорами королівського замку, Олена незмигно втупилася поглядом в широку спину Бертрана. Карбуючи кроки, чоловік навіть не обертався до неї, вочевидь впевнений, що дівчина нікуди не зникне. Жодного слова не мовив, наче чужинка не варта його уваги. Чомусь така поведінка гордовитого красеня мимоволі викликала хвилю обурення… Пихатий! Авжеж, наслідний принц, саме так сказав король… Схоже, Бертран його старший син. Дідько, але ж який гарний! Вже й про колишнього чоловіка навіть не згадувала, немов не було отих довгих років подружнього життя…

На тлі антрацитових стін коридорів мерехтіли численні лампадки, кам'яну підлогу застеляли бордові килимові доріжки, інтер’єр нагадував готичний стиль. Рвучко штовхнувши масивні арочні двері, Бертран увійшов до просторої зали. Лише опісля обернувся до Олени, побіжно обдарувавши обпікаючим поглядом. 

Схоже, на них вже очікували. Біля одного з високих вітражних вікон застигла худорлява чоловіча постать, на обшитій червоним оксамитом канапі сиділи дівчина та юнак. За хвилину до зали увійшов і правитель, слідом прямували молодший син Лейнгор та Джерард. Змахнувши в повітрі правицею, король за допомогою магії захлопнув двері.

— Вітаю, Ваша Драко-Святосте! — гучно мовив до чоловіка біля вікна.

— Ваша Драко-Величносте, — у відповідь він стримано схилив перед правителем голову, а Олена з цікавістю роздивлялася ту дивну особу. Худорляву постать оповила довга, срібляста мантія, на голові красувалася білосніжна чалма, з-під якої на плечі спадали прямі, молочно-білі пасма, а цупкий, крижаний погляд сірих очей враз зупинився на Олені. Не вельми приємний, дівчина враз мимохіть здригнулася.

Розташувавшись на високому чорному троні, король жестом запросив усіх присутніх сісти за стіл, що простягався вздовж зали, Олена також мовчки опустилася в крісло якраз поряд з Бертраном.

— Що ж, Джерард зумів доставити сюди потрібну нам особу, її ім’я Ленна, — звернувшись до присутніх, король кивнув на застиглу Олену. — До речі, я Ернтгард, правитель драконів, — стримано представився їй. — Це мої сини, Його Драко-Високість Бертран та Лейнгор, — вказав на знайомих вже Олені братів в чорних плащах. — Моя донька, принцеса Аріядна, — поглянув на граційну, худорляву дівчину зі смоляними косами та пронизливо-чорними очима, розкішна сукня з бордового оксамиту виблискувала розсипом численних самоцвітів. — А це… Його Драко-Святосте Алісферн, магістр Ордену Срібних Драконів, — поважно представив того дивного чоловіка з чалмою на голові. — Також його син Агартан, — кивком вказав на сидячого біля принцеси юнака, ззовні схожого на батька. Такі ж білосніжні коси, гладенька молочна шкіра і прозоро-сірі крижини очей. — Варто сказати, Ленно, ти опинилася в моєму замку на вершині Скелястого Домену драконів… — постукуючи пальцями по підлокітниках трону, свердлив Олену вивчаючим поглядом.