Глава 2.1

— Дивний у вас світ, хоча… Можливо, без драконів і краще, — фейрі задумливо хмикнула. — Вони могутні, владні й нерідко зухвалі, адже вважають, що цей світ належить лише їм. На відміну від людей, володіють сильною магією, проте саме вони і захищають людей та інших істот від кровожерливих гірських тролів, у іншому випадку ті потвори всіх би знищили…

— Тролі? Боже, куди я потрапила… Сподіваюся, зрештою, це-таки сон і я сплю… — сіпнувшись, Олена водночас потягнулася до пакунку з речами. Квапливо виймаючи, почала роздивлятися вміст. Авжеж, сріблясті мереживні трусики, бодай якась білизна. Також зелена, довга туніка, тканина на дотик приємна. В комплекті були і золотистий тонкий пасок та шкіряні черевички, схожі на балетки.

— Насправді ті тролі страшні, не доведи Лісова богиня з ними зустрітися, — з відвертим жахом пробурмотіла Ейбелі. — Кремезні, сильні, полюють на людей, також на фейрі і гномів задля того, щоб поласувати їхнім м’ясом! Отож, дракони захищають нас від тих потвор, охороняють кордони. На щастя, тролі не володіють ментальною магією, хоча вміють створювати каміння…

Принесений одяг виявився зручним. Хоч як дивно, навіть з розміром вгадали. Одягнувшись, Олена благоговійно застигла біля високого настінного дзеркала, роздивляючись власне відображення. Як же незвично! Споглядала не втомлену життям жінку, а юну, вродливу дівчину з карими очима та густим, хвилястим каштановим волоссям, що сягало сідниць. Така, якою колись була, навіть краща! Можливо, цей сон не такий вже і поганий, хтозна? Принесені фейрі наїдки також неабияк смакували. На срібній таці красувався жовтий, пухкий омлет, нарізані кубиками овочі, скибочки чорного хлібу і запечена рибина. Також ягідний сік солодкий, ароматний, який подали в кришталевому глечику. Звісно, дивна служниця принесла і округлу склянку.

— Як в ресторані… — задоволено поласувавши наїдками, Олена втамувала голод. На щастя, хоч похмілля не було опісля випитого коньяку. Ейбелі десь пішла у справах, залишаючи гостю-потраплянку на самоті з хаотично вируючими думками. А що ж далі? Не сидітиме ж довіку в цій спальні! Штовхнувши двері, Олена боязко вислизнула в коридор. Зупинившись, з цікавістю роззирнулася довкола. Будинок в того вченого дійсно гарний, інтер’єр нагадує класичний стиль. На тлі білих стін великі картини, висока стеля о позолотою ліпнини, коридор освітлювали численні лампадки, схожі на свічки в кованих канделябрах. Хоча насправді якось дивно сяяли, наче й не вогонь… Цікаво, чи відомо в цьому світі про електроенергію? Враз пригадала, що під час розмов йшлося про магію, авжеж…

Прямуючи коридором, Олена спустилася дерев’яними, лакованими сходами на перший поверх, десь згори відлунювали приглушені голоси слуг. Зважаючи на наявність челяді та гарний будинок, Джерард не бідував. Проте охоплювало цікавістю, що ж саме надворі… Через потрясіння навіть не додумалася зазирнути у вікна. Та злобна Герта десь зникла, хоча й заборонила виходити з хати. Щось казала про магічний захист.

Нервово хмикнувши, Олена наблизилася до високих, масивних вхідних дверей, оздоблених різьбленням орнаментів. Вагаючись кілька секунд, штовхнула ті двері, які зі скрипом відчинилися, враз обдало теплим, приємним вітерцем. Не зволікаючи, вона вислизнула надвір і враз завмерла, споглядаючи дивовижну красу Смарагдового Домену. Насправді територія маєтку вченого не була великою, навіть не спостерігалося високої огорожі. Довкілля потопало у яскравій зелені густих дерев та чагарників, радуючи око безмежними килимами трави й строкатих квітів. Неподалік від маєтку виднілися невисокі акуратні хатинки, переважно білі з коричневими двосхилими дахами. Благоговійно вдихаючи на повні груди чисте повітря, Олена попрямувала вузькою стежиною вперед. Почувалася так, наче в казку потрапила… Яка ж навколо краса! А небо над головою розкинулося безмежною, насиченою блакиттю, на тлі якої сяяло два світила. Одне з них було сріблястим, а інше — золотисте. Проте навколо панувала підозріла тиша, жодної живої душі. Таке враження, наче місцеві мешканці поховалися в хатах.

Судомно зітхнувши, Олена вирішила прогулятися, не вельми хотілося повертатися в будинок Джерарда. Ба більше, насправді боялася отієї ревнивої жіночки Герти, не бажала зайвий раз траплятися їй на очі. Крокуючи стежиною та милуючись красою дивного світу, дівчина не відразу помітила тінь, яка блискавично насувалася. Зупинившись посеред галявини, Олена задерла голову й вирячилася в небо.

— Матір Божа! — скрикнула у жаху й заціпеніла, споглядаючи чорну, моторошну істоту, яка склала крила і за мить вже пікірувала в її бік. Недарма той вчений суворо заборонив виходити надвір, варто було би й послухатися… Пронизливо зойкнувши, Олена щодуху помчала в бік будинку, проте не встигла. За плечі рвучко схопили кігтясті лапи істоти, відриваючи від землі. Хоч і сильним був захват, проте кігті не поранили шкіру. Здіймаючи перелякану дівчину в повітря, страхітливий викрадач розправив чорні крила й стрімко летів над селищами в бік велетенської скелі.

Схоже, Олена втрапила в чергову халепу... Чекаю на ваші коментарі!)