Глава 2

— І заради якоїсь людини мій Джерард протягом року майже цілодобово сидів у тій клятій лабораторії… — задумливо пробурмотіла Герта, водночас проймаючи Олену невідривним, вивчаючим поглядом чорних, мов ніч, очей. — Сподіваюся, не помилився в розрахунках, бо правитель у гніві й голову знесе… — хмикнула, схиливши голову набік. — Та може й дійсно не помилився, бо мій Джерард геній…

— Що вам від мене потрібно? Навіщо… навіщо притягли мене сюди?! — зі страхом і подивом Олену роздирала невимовна цікавість. — Чи повернуть мене у мій світ? — звісно, понад усе її хвилювало саме це.

— Нічого не можу сказати, я й сама наразі не знаю, — зітхнувши, Герта підібгала губи. — Все залежить від рішення короля… Джерард згодом усе тобі розповість, — схоже, не бажала нічого пояснювати, уникаючи розмови. — Гаразд… Ейбелі принесе одяг та їжу, також звелю їй приготувати для тебе окремі апартаменти. Дозволяю гуляти по будинку, бо ж не сидітимеш завше в нашій спальні, — мабуть, ревнива жіночка і сама цього не бажала. — Проте з будинку не дозволено виходити, ба більше, не зумієш через магічний захист, — обдарувавши наостанок напруженим поглядом, гордовито підняла голову й квапливо залишила кімнату, Олена й сказати нічого не встигла, лише рота відкрила, зиркаючи Герті вслід. Авжеж, запитань чимало! Так і застигла, сидячи на ліжку та прикрившись ковдрою. Досі сподівалася, що цей сон незабаром завершиться і вона прокинеться у власній квартирі, ще й попереду важке похмілля, а завтра на роботу… Злощасний коньяк, хай йому грець!

За кілька хвилин рипнули двері, а Олена у подиві округлила очі, до кімнати граційно увійшла якась дивна істота. Схоже, жіночої статі. Худорляву постать облягала темно-синя сукня, за спиною виднілися прозорі, загострені крила зі сріблястими прожилками. Молочно-біле волосся зібране на голові в гульку, а вуха дивні. Продовгуваті, з загостреними раковинами вгорі. Олена ніколи не різнилася багатою фантазією, насправді таке би й не вигадала, не намалювала у власній уяві…

— Вітаю! Я сенна Ейбелі, — забринів дзвінкий голос. — Особиста служниця нашої сенни Герти, — з цікавістю блимнула на дивну гостю смарагдами зіщулених очей, обрамлених білосніжними віями. — Принесла для тебе одяг, — повільно наблизившись, поклала на ліжко прозорий пакунок з речами. — Зараз принесу і наїдки, — продовжувала боязко роздивлятися заціпенілу Олену, в погляді водночас застигла відверта цікавість. — Боги лісів… Невже ти та сама… з іншого світу? Дівчина, про яку сенна Герта заборонила слугам розповідати будь-кому за межами маєтку… Звісно, ніхто й не розповість, адже сен Джерард застосував щодо нас закляття мовчання…

— А ти… хто така? Не зовсім людина… — вирвалося в здивованої Олени.

— Я напівлюдина і напівфейрі, — знічено пробурмотіла дивна істота. — Хіба ж не видно? — навіть ображено підтиснула тонкі губи. — Напівкровка… мій батько людина, а мама лісова фейрі, — таке враження, наче не вельми їй було приємно розповідати про власне походження. — Звісно, в Лісовому Домені не прижилася, там свої правила… Отож, батько влаштував на роботу в будинку сена Джерарда…

— Фейрі? Це типу фея? — судомно видихнувши, Олена мимохіть здригнулася. — Оце так втрапила…

— Ти ніколи не бачила фейрі? В вашому світі їх немає? — поцікавилася Ейбелі, а крильця за спиною здригнулися, виблискуючи сріблястими вогниками.

— В нас лише люди… ну і тварини є, звісно… — розгублена Олена продовжувала роздивлятися фейрі. Середня на зріст, худенька, мов трісочка, а обличчя насправді миле, вродливе, хоч і схожа на альбіноску, шкіра біла, мов порцеляна. Дивували лише оті загострені вуха та крила за спиною.

— І драконів у вас немає? — Ейбелі запитливо вигнула тонку, білосніжну брову.

— Немає… — Олена заперечливо хитнула головою. — Нам лише драконів бракувало, не досить наших політиків…

— Дивний у вас світ, хоча… Можливо, без драконів і краще, — фейрі задумливо хмикнула. — Вони могутні, владні й нерідко зухвалі, адже вважають, що цей світ належить лише їм. На відміну від людей, володіють сильною магією, проте саме вони і захищають людей та інших істот від кровожерливих гірських тролів, у іншому випадку ті потвори всіх би знищили…

— Тролі? Боже, куди я потрапила… Сподіваюся, зрештою, це-таки сон і я сплю… — сіпнувшись, Олена водночас потягнулася до пакунку з речами. Квапливо виймаючи, почала роздивлятися вміст. Авжеж, сріблясті мереживні трусики, бодай якась білизна. Також зелена, довга туніка, тканина на дотик приємна. В комплекті були і золотистий тонкий пасок та шкіряні черевички, схожі на балетки.

— Насправді ті тролі страшні, не доведи Лісова богиня з ними зустрітися, — з відвертим жахом пробурмотіла Ейбелі. — Кремезні, сильні, полюють на людей, також на фейрі і гномів задля того, щоб поласувати їхнім м’ясом! Отож, дракони захищають нас від тих потвор, охороняють кордони. На щастя, тролі не володіють ментальною магією, хоча вміють створювати каміння…

Принесений одяг виявився зручним. Хоч як дивно, навіть з розміром вгадали. Одягнувшись, Олена благоговійно застигла біля високого настінного дзеркала, роздивляючись власне відображення. Як же незвично! Споглядала не втомлену життям жінку, а юну, вродливу дівчину з карими очима та густим, хвилястим каштановим волоссям, що сягало сідниць. Така, якою колись була, навіть краща! Можливо, цей сон не такий вже і поганий, хтозна? Принесені фейрі наїдки також неабияк смакували. На срібній таці красувався жовтий, пухкий омлет, нарізані кубиками овочі, скибочки чорного хлібу і запечена рибина. Також ягідний сік солодкий, ароматний, який подали в кришталевому глечику. Звісно, дивна служниця принесла і округлу склянку.

— Як в ресторані… — задоволено поласувавши наїдками, Олена втамувала голод. На щастя, хоч похмілля не було опісля випитого коньяку. Ейбелі десь пішла у справах, залишаючи гостю-потраплянку на самоті з хаотично вируючими думками. А що ж далі? Не сидітиме ж довіку в цій спальні! Штовхнувши двері, Олена боязко вислизнула в коридор. Зупинившись, з цікавістю роззирнулася довкола. Будинок в того вченого дійсно гарний, інтер’єр нагадує класичний стиль. На тлі білих стін великі картини, висока стеля о позолотою ліпнини, коридор освітлювали численні лампадки, схожі на свічки в кованих канделябрах. Хоча насправді якось дивно сяяли, наче й не вогонь… Цікаво, чи відомо в цьому світі про електроенергію? Враз пригадала, що під час розмов йшлося про магію, авжеж…