Глава 1.1

— Герті, кохання моє! Вгамуйся! — в кімнату влетів літній, захеканий, розчервонілий чоловік в білосніжній сорочці та коричневих широких штанях. Гучно відсапуючись, нервово зминав пальцями капелюх з чорного оксамиту. — Герті, мій вогнику! Це не те… що ти подумала… — пригладивши на голові сиві пасма, рішуче вклинився поміж дивною жінкою та наляканою Оленою, яка вкотре подумки незлим тихим словом згадувала той злощасний випитий коньяк. Оце так сон! Неодмінно подруги реготатимуть з неї, водночас підбадьорюючи після зради чоловіка. Авжеж, а вона ще довго не питиме…

— Поясни мені… Що оця… робить в нашому ліжку?! — розгнівана жінка тицьнула пальцем в бік Олени, проте луска на руках та обличчі поступово зникала, шкіра набувала природного кольору.

— Герті… Я впорався… — чоловік незмигно роздивлявся застиглу Олену з неприхованим благоговінням та цікавістю. — Це вона… Я знайшов її, зумів притягти сюди з іншого світу за наказом Його Драко-Величності! Милостиві боги… Я і гадки не мав, що насправді вона… виявиться звичайною людиною… — задумливо хмикнувши, знічено труснув головою, в сірих очах промайнула бентега. — Ще й дівчина…

— Хочеш сказати, це наслідок твоїх довготривалих експериментів? — кивнувши на Олену, жінка недовірливо насупила смоляні брови. — А чому вона опинилася в нашому ліжку та ще й без одягу? — перевела злісний, запитливий погляд на чоловіка.

— Це… Через перехід крізь портал, оскільки енергія порталу знищує зайві речі з інших світів, зокрема й одяг… — нервово виправдовуючись у відповідь, продовжував зиркати на приголомшену Олену. — Під ліжком встановив кілька магонакопичувачів, зробивши енергетичну прив’язку до лабораторії. Через це дівчина і опинилася саме тут, в спальні… А ти що вже подумала? — обернувся до насупленої жінки. — Подумала, що я… — сором’язливо посміхнувшись, махнув правицею. — Та я ж окрім тебе нікого не бажаю, не кохаю, мій вогнику…

— Я геть здурію з твоїми отими експериментами! — невдоволено буркнула чорнява жіночка. — Я у гніві її ледь не спопелила, а ти… Не міг зробити магічну прив’язку до іншого місця?! Мало тобі лабораторії? — злісно схрестила руки на грудях.

— Гадав, так буде безпечніше для всіх… Ба більше, навколо спальні посилив магічний захист, бо наше гніздечко…

— Що відбувається?! Чи хтось мені щось пояснить?! — випалила Олена, опановуючи власні емоції. Геть вже не подобався оцей дивний сон, схожий на реальність, навіть мимохіть вщипнула себе… Відчуття, наче дійсно все відбувається наяву. — Що за маячня? Це сон? Я сплю? — вирячилася у подиві на жінку й чоловіка.

— Ні, не спиш… Схоже, що бог драконів Аґні насправді обрав тебе, тому й опинилася тут, в нашому світі, — приголомшила відповідь. — До речі, я Джерард, вчений. А це моя дружина Герта, — кивнув на жінку, яка застигла поряд. — Ти перебуваєш в нашому будинку, в Смарагдовому Домені, де мешкають люди…

— Негайно поверніть мене… в мій світ! В мою квартиру! — скрикнула Олена, спиною пробігли крижані мурашки. — Я хочу додому! — відверте благання межувало з розпачом. Кажуть, інколи людей викрадають іншопланетяни, невже і її спіткала така доля? Ще й тіло змінили! Добре, хоч омолодили, хоча хтозна, чого далі сподіватися? А якщо перетворять на якусь страхітливу істоту з лускою та рогами? Уява у страху малювала різне…

— Заспокойся, дівчино, тут ти в безпеці, — завзято запевняв Джерард. — Скажу нашій служниці… Ейбелі, щоб принесла для тебе одяг… До речі, варто визначитися з твоєю характеристикою, адже звітуватиму перед самим королем драконів… — не зволікаючи, вийняв з кишені штанів сріблястий тонкий браслет. — Дай-но руку, — повільно наблизився до Олени, а вона відразу відсахнулася.

— Відійдіть! Не наближайтеся! — скрикнула у страху.

— Схоже, без ментального впливу не обійтися, хоч це і заборонено законами Доменів, — сутужно зітхнувши, Джерард з іншої кишені вийняв невеликий чорний куб, магонакопичувач. За мить натиснув на ньому на якусь випуклість і Олену наче паралізувало. Так і застигла, сидячи на ліжку з відкритим ротом, а ковдра сповзла донизу. Сором’язливо кахикнувши, Джерард враз прикрив нею оголені дівочі принади, вже й не зважаючи на невдоволену, вельми ревниву дружину. На зап’ясток Олени надягнув браслет, клацнувши застібкою. Відразу над сріблястим металом в повітрі здійнялися золотисті руни.

— Ось що маємо наразі, — діловито констатував чоловік. — Певна інформація про чужинку… — напружено вдивлявся в ті руни. — Дев’ятнадцять років, цнотлива… Гм… Ім’я Ленна… Людина, хоча… тут ще є певна інформація про магічний потенціал, але недоступна. Дивно… Люди ж насправді не володіють магією, але ця дівчина з іншого світу… Можливо, магістр Алісферн щось зуміє з’ясувати… — задумливо бурмотів собі під ніс. — Також Його Драко-Величність один з найсильніших магів, може й він матиме доступ… Що ж, моя Герті, — поглянув на задумливу дружину. — Змушений негайно прямувати до Скелястого Домену, до замку короля з докладом! У разі успішного експерименту обіцяв щедру винагороду! Золоті монети та чимало магонакопичувачів! — змахнув в повітрі правицею і руни враз зникли. Задоволено кахикнувши, сховав чорний куб в кишеню, а Олена враз здригнулася, адже зникло оте дивне заціпеніння через ментальний вплив.

— Яка я вам Ленні?! Я Олена! І не цнотлива, я ж мала чоловіка! І мені не дев’ятнадцять, а п’ятдесят! — гарикнула у гніві, вирячившись на дивного Джерарда. — Це якесь божевілля! Маячня!

— Не божевілля, дівчино, а певна… еее… трансформація, — чоловік діловито підняв вказівний палець. — Вважай, пощастило. З переходом в наш світ омолодилася… — покосився на дружину, яка свердлила його чорнотою погляду. — Герті! У моїй відсутності пильнуй цю чужинку, мов зіницю драконового ока і нікому наразі не розповідай про неї! У жодному разі не дозволяй виходити з будинку! Ба більше, сьогодні в драконів свято на честь богині Магми, понапиваються вогняної водиці та опісля тягне їх на пригоди, ти ж знаєш! Зазвичай в нашому Домені полюють на людських дівчат… Авжеж, свої не до вподоби, а ти… — глипнув на Олену. — Слухайся мою дружину Герті, у гніві вона страшна! — гигикнув жартівливо. — Воно й не дивно, оскільки в її жилах тече також і кров драконів…