Глава 1

— Ось і все… Пішов… — видихнувши з гіркотою, Олена знесилено рухнула на диван. Щойно її залишив чоловік. Спакувавши валізу, попрямував до молоденької коханки. На тому й завершилося подружнє життя, що тривало близько тридцяти років… Спільних дітей не було, чоловік повсякчас з докором натякав, що через Олену, хоча вона й проходила обстеження в лікарів. Як виявилося, насправді не мала проблем зі здоров’ям. Чоловік також вперто запевняв, що здоровий. Що ж, лише Бог відає, чому все склалося саме так…  

В минулому році Олені виповнилося п’ятдесят, працювала продавчинею в продуктовому магазині. Час минав низкою буденних днів у звичному ритмі, за роботою й не помітила, як її дорогоцінний чоловік закохався в молоденьку сусідку… Завше спокійна, розсудлива Олена не стала принижуватися, влаштовувати істерик зі сльозами, лише стримано попрощавшись, відпустила. Якщо забажав бути щасливим з іншою, нехай прямує до свого коханнячка, проте назад вороття вже не буде.

Звісно, у ці гіркі хвилини могла й зателефонувати подругам, навіть запросити до себе, щоб облегшити, вилити душу, проте нікого не воліла бачити. Не стане обтяжувати власними проблемами. Наразі краще побути самій, подумати над подальшим життям… А що попереду? Пенсія і самотність? Можливо, варто завести кішечку чи собаку, бодай якась жива істота буде поряд… Судомно зітхнувши, Олена дістала з буфету пляшку коньяку. Зазвичай не зловживала спиртними напоями, проте сьогодні… Задумливо відкоркувала пляшку. Отой дорогий коньяк купила з нагоди майбутніх уродин чоловіка, авжеж… Не судилося святкувати разом. Узявши склянку, налила брунатний напій та опустилася на пуфик навпроти дзеркала.

— Що ж… За тебе, Олено, за твою свободу і самотність, — вже й не стримувала сліз, що зрадницьки котилися по щоках. Завзято ковтаючи коньяк, водночас кривилася, заливаючи власне горе. Сьогодні нап’ється, розслабиться, навіть не закушувала, та й навіщо? Вже і незчулася, як пляшка була напівпорожньою, тіло наливалося важкістю та водночас теплом. Сидячи нерухомо, згорьована Олена втупилася затуманеним поглядом в дзеркало у власне відображення… Старенька, самотня жіночка… Невже це кінець? Як же швидко минула молодість, оті роки… А що й згадати, окрім роботи та метушні на кухні, окрім нечастих прогулянок з чоловіком? На втомленому обличчі проступали глибокі зморшки, пофарбована сивина, а вогники в сірих очах немов навіки згасли, змінюючись задумливістю та зажурою.  

— Стара ти вже, Оленко… А яка ж колись була… гарна… — схлипнувши, провела пальцями по обличчю. Навіть гарний макіяж не приховає віку, відбитку нещадної старості. Раптом у подиві зауважила, що зморшки почали зникати, заразом і змінювався колір волосся…

— Дідько! Клятий коньяк! Оце допилася, що вже й дах поїхав… — пробурмотіла, налякано вирячившись на власне відображення в дзеркалі. Саме цієї миті бачила юну дівчину, якою була колись. — Т… так… Годі вже пити… — спробувала підвестися, проте тіло заніміло, заклякло. Саме цієї миті з дзеркала до неї потягнулися золотисті нитки, огортаючи мерехтливим коконом. Здавлено зойкнувши у жаху, за кілька секунд жінка провалилася в глибоку темряву небуття. Насправді зникла. У порожнечі квартири на підлозі так і залишилася пляшка з недопитим коньяком.

Виринаючи з темряви, Олена розплющила повіки й відразу здивовано витріщилася на балдахін з червоного оксамиту. Враз усвідомила, що лежить на широкому ліжку і в чому мати народила, без одягу! А тіло не таке, як зазвичай, а молоде й гарне… Гладенька, біла шкіра, пружні, округлі груди… Зойкнувши з переляку, рефлекторно прикрилася легкою ковдрою з білого шовку. Дивний сон… Все відбувається, наче наяву! Лупаючи очима, неабияк приголомшена Олена повільно підвелася й змахнула з чола шовковисті прядки темно-каштанового волосся.

— Авжеж, не варто було пити той коньяк… — мовила вголос, роззираючись довкола. З цікавістю роздивлялася інтер’єр незнайомої просторої кімнати, схожої на спальню. На тлі високої білої стелі красувалася золотиста ліпнина, широкі арочні вікна затуляли важкі бордові портьєри, на стінах чудернацькі картини з зображеннями дивних істот. Нервово хмикнувши, Олена глипнула на широкі білосніжні двері, оздоблені орнаментами з позолотою… Раптом оті двері рвучко розчахнулися, на порозі застигла худорлява, чорнява жіночка в довгій, смарагдовій сукні.

— Джерарде! Що ця істота робить в нашій спальні?! — зревіла так гучно й грізно, аж Олена мимоволі здригнулася, натягуючи ковдру до підборіддя. — Тут якась оголена дівка! Старий розпуснику! Невже посмів зраджувати посеред білого дня?! — в чорноті лютих очей спалахнули червоні відблиски, на щоках та зап’ястках враз проступила темна луска, а нігті на руках почали видовжувати, перетворюючись на сріблясті кігті. — Я вас обох спопелю, розірву на шмаття! — гарчала, мов навіжена. Випустивши з роздутих ніздрів сірий дим, розлюченою фурією кинулася до заціпенілої у жаху Олени.

Вітаю, мої любі читачі!!!

Муз несподівано штовхнув мене на ось цю новиночку! Обіцяю насичені пригоди, без них ніяк!)) Звісно, буде й кохання!) Отже, радо запрошую до читання! Цікаво, куди потрапила наша Олена?)