7

Мері Шенборн

Промінь сонця пострілом вдарив у обличчя. Темно-сірі гардини були погано засунені цієї ночі, дякуючи моїй криворукій служниці Катерині. Сьогодні не було сенсу рано вставати з постелі – мій благовірний чоловік наказав мені не покидати маєток. Він каже, що це для моєї ж безпеки, але насправді – просто ревнує. Я не засуджую його, бо розумію, що у всій Австрійській імперії лише я маю ідеальну шкіру обличчя і неприродної краси руде волосся. А все тому, що в спадок мені дісталися сережки з чарівними рубінами. Вони дарують вічну молодість і щастя. Добре, що про них знають лише жінки, які передають цю річ у спадок, тому що якби дізнався хтось із ворогів – нашому роду прийшов би кінець.

— Пані, вставайте!
Катерина просунула голову у двері й дивилася прямо мені в обличчя. Ця дівка у мене вже пів року, а досі не навчилася правильно заходити у графські покої.
— Чого тобі?
— Ну так півні вже давно проспівали.
Якби моя воля, ця селючка би повернулася у своє задрипане село, та тільки нещодавно моя улюблена служниця Марта захворіла на легеневу хворобу і померла в гарячці. Мій чоловік – граф Босворд – привів мені ось цю дівку. Підозрюю, що він не просто так доручив її для мене. Я впевнена, що вона передає графу кожен мій крок.
— Люба, я не чула жодного півня. Невже проспала?
Я звелася на лікті й посміхнулась.
— Пані, вже скоро обід, а Ви ще не снідали.
— Я не встану з цього ліжка, поки ти особисто не проспіваєш мені під вікном.
— Та як я можу, пані?
Катерина дивилася на мене великими круглими очима. Раніше я думала, що великі очі – це гарно, але Катерині вони явно не личили.

Сьогодні особливий день. Граф Босворд затримався у Відні і дав дозвіл на проведення балу. О, якби не бали, я б зійшла з глузду у нашому маєтку. Іноді відвідувала різні наші фабрики, але все те мені було не так цікаво, як привід надягнути свою найкращу сукню і станцювати з найкрасивішим чоловіком. На мої бали мріє потрапити все дворянство, а я лиш мрію, щоб на бал завітав мій коханий Егер. Він – лицар Австрійської імперії. А головне – молодий, красивий, з великими плечима і просто в захваті від мене. Геть не те, що мій сорокарічний чоловік, який до мене гуляв по всіх місцевих повіях, хоча і не був одружений. Я розумію це за тим, наскільки холодно ми кохаємось. Ох, Егер… хоч би він прийшов на цей бал.

Сьогодні я хотіла вразити всіх зеленою сукнею з блискітками. Я не бачила подібної тканини ні на одному з балів. Граф Босворд подарував її мені після довгої поїздки у Францію, тому я впевнена, що зможу здивувати нею не лише місцеве дворянство.
— Пані, давайте висвітлимо Ваше волосся! — в захваті запропонувала Катерина.
Я повернулася до дівчини зі щіткою в руках.
— Це як? — запитала з цікавістю.
— Моя мама мене того навчили, — дівчина розсунула гардини. — Сонце поступає крізь вікно, нагріваючи скло, ми з сестрами клали наше волосся на підвіконня на кілька годин і воно ставало світлішим.
Коси у служниці були темно-русі від голови й світліли до кінчиків. Напевно, дівка знає, що говорить.

Просидівши дві години під сонцем, моє волосся не стало світлішим. Захищаючись, Катерина сказала, що це потрібно повторювати часто. Я наказала розпоряднику дати цій дівчині п'ять батогів за те, що я дарма втратила дві години, хоча мала готуватися до балу.

З настанням темряви я була у зеленій сукні з блискітками. На бал з'їхалось, напевне, все дворянство. Вже завтра я буду міркувати, хто дозволив собі відхилити моє запрошення, але зараз я бачила всіх, кого хотіла б бачити. Егер стояв із бокалом біля чорного роялю, на якому грала найнята мною музикантка. Його очі косилися углиб розкритого декольте цієї простолюдинки.
— Бачу, Вам подобається сучасна музика, пане Егере!
Хлопець сіпнувся і зробив напівоберт у мій бік.
— Ваша Величносте! Я не міг Вас відшукати.
— І тому Ви вирішили відшукати найкращі глибини нашого маєтку, — показала я поглядом на декольте музикантки.
— Ваша Величносте! Річ у тому, що Ви взяли в музикантки куртизанку.
Я посміхнулася і покликала хлопця за собою. Сьогодні був теплий літній вечір. Звуки природи за нашим маєтком були гучніші за звуки сміху і музики, тому ми попрямували у нетрі природи чи, точніше, темряви, яку вона нам пропонувала.
— Я серйозно, Мері, — його голос став суворішім, — ти запросила на свій бал куртизанку з дому Мадам Омун.
— Що за мадам Омун?
— Жінка, яка тут поблизу підпільно тримає повій.
— Мені її запропонував мій чоловік.
— Для чого твоєму чоловіку бруднити своє ім'я?
Я зупинилась. Невже це одна з його подружок, якій він наказав слідкувати за мною?
— Егере, ми повинні повернутися.
Хлопець стиснув мою руку.
— Мері, я прийшов сюди заради тебе. Подаруй мені хоча б один поцілунок.
Не маючи сили втримати своє бажання, я припала до палких губ хлопця. Він обійняв мене за талію. Не знаю, скільки минуло часу, як ми кохалися у темряві, ховаючись від світла місяця. Після кульмінації Егер подарував мені останній цілунок і пішов до маєтку. Ми часто поверталися окремо, щоб не викликати підозри. Втім, із тими нишпорками, яких понаставляв мій чоловік, ставало дедалі небезпечніше. Але я вірю, що сережки допоможуть мені викрутитися. Як завжди.