Розділ 11. Перстень

У барі м'яко світили лампи. Звучав "Shine On You Crazy Diamond" гурту Pink Floyd. Це сприяло роздумам.

Євген закурив, відкинувшись у скрипучому шкіряному кріслі.

За вікном падав мокрий сніг, поблискуючи іскрами у світлі фар.

Останнім часом Євген був стурбований деякими проблемами, що звалилися на нього. Були неприємності через його останню статтю. Головний редактор осадив його заявою, що матеріал про рок-групи не тільки не піде,  та й ідеологічно шкідливий.

Він махав перед його носом листочком:

- Ось ви так і не ознайомилися! Список заборонених у СРСР ансамблів. А що у вас? Ви зараз на тоненькій ниточці, вона легко обірветься, і ви з газети вилетите!

Євген ясно бачив перед собою червоне обличчя шефа, і руки в гніві стискали підлокітник крісла.

Крім усього іншого, Євген був заборгував фарцовщику Харитону чималу суму, яку він позичив на кооперативну квартиру.

До нового житла Євген в'їхав, а з боргом так і не розплатився.

Тривожили й дивні стосунки із Сімою. Вона вміє морочити голову своєю примхливістю, мінливістю та непередбачуваністю.

«У неї хтось є і цей хтось мені заважає», - раптом подумав Євген.

Перед ним виросла тінь.

– Дозвольте за ваш столик?

Євген повільно підняв голову і подивився важким поглядом:

- Що,  іншого місця нема?

Перед ним стояв невисокий чоловік у костюмі та при чорних круглих окулярах – велосипедах. Він був худий, звивистий, гостроносий, чимось нагадував п'явку. Його рідке волосся, безглуздо розчесане, ніби прилипло до вузького чола. У павуковій гнучкій руці був «дипломат».

  - У мене до вас важлива розмова, - промовив чоловік у окулярах тонким голосом.

— Але я вас не знаю.

- Значить познайомимося, - посміхнувся очкастий, сів без запрошення і помахом руки покликав офіціанта.

Той припорхнув, як метелик.

- Два бурбони. Ви вип'єте зі мною? - спитав нахабний відвідувач писклявим голосом.

Євген спохмурнів, пропустивши питання повз вуха.

Поки принесли бурбон, вони мовчки вивчали один одного. Худий сусід, посміхаючись, дивився Євгенові прямо в очі і, здавалося, що його павучі лапи тягнуться, відхоплюють тіло.

- Називайте мене Адріан, - промовив він, витримавши паузу. - А вас, Женю, я трохи знаю.

Євген ледь не задихнувся від такої фамільярності, але стримавши себе, процідив:

- Звідки? Раніше ми не зустрічалися...

Адріан посміхнувся:

– Від знайомих. Прошу вас.

Павуковою гнучкою рукою він показав на келихи.

Вони неквапом покуштували золотистого напою, що залишив приємний смак.

- Так ось, Женю, я знаю про ваші проблеми.

Євген здивовано підняв брови і запитливо дивився на співрозмовника.

- Так, так, знаю…, - пояснив Адріан. - І хочу вам дати три тисячі карбованців.

У Євгена очі полізли на лоба.

- Ви хочете… Але чому? Я знаю, що так просто гроші не дають. Значить, вам щось потрібно.

Андріан посміхнувся одними губами – хробаками.

- Ця сума покриє ваш борг, - пояснив він. - Ще й лишиться щось. Решта – у подарунок.

- Але що я маю зробити?

- Добре попрацювати, Женю, - м'яко сказав Андріан, ставлячи келих на столик.

Євген дивився оторопіло.

- Але...

- Ви мені не вірите? Ось гроші.

Адріан дістав із портфеля пачку і, показавши її, кинув на дно.

– Ні, я не про це, – кашлянувши промовив Євген. - У чому конкретно полягатиме моя місія?

- Правильно думаєте, - сказав Адріан. – Нас дещо цікавить... Адже ви буваєте в родині Кондратенків?

- Кондратенко... Так, я добре знаю Серафиму. Та й її маму теж. Але що вам від них потрібно? Я не хотів би завдавати їм неприємностей...

- Ну, що ви, ніхто й не дізнається... Спритність рук! - неприємно посміхнувся Адріан.

- До речі, зараз у мене складні стосунки з Сімою, - промовив Женя, насупившись.

- Вони налагодяться, - запевнив Адріан. – Нас цікавить одна родинна реліквія. Можливо, вони живуть, навіть не розуміючи її значення. Отже, ви погоджуєтесь?

***

Сіма задумливо стояла біля вікна, поливаючи квіти. Шум за вікном привернув її увагу. Відставивши лійку, вона подивилась у лілове вікно. Кричали горобці на снігу, сварячись через шматок хліба.

Сімі захотілося вдихнути свіже весняне повітря. Вона стала на стілець і відчинила кватирку. До неї влітали окремі сніжинки і відразу танули на підвіконні. Пахло талим снігом, випраною білизною, підгнилим листям і корою.