Розділ 5. За Сімою стежать

Сіма їхала в задушливій кабіні вантажівки поряд із веселим розбитим водієм, який розважав дівчину анекдотами, що трохи розважало у дуже спекотний день.

Місто, що відкрилося, дихнуло запахом асфальту і дерев. Потяглися барвисті балкони будинків. Сіма розглядала добре знайомі вулиці, показуючи водію як краще проїхати до магазину промтоварів. У людському потоці її око вловило темну довгу постать у кепці. Чоловік блиснув зеленим оком і тут таки зник... Сімі чомусь стало трохи не по собі. Десь вона вже бачила цю людину.

Дівчина вийшла в густу задуху розпеченого міста, підійшла до автомата «Газована вода», кинула в лужку три копійки і з задоволенням випила солодкий лимонний напій.

Знайшовши в сумочці чорні окуляри, пішла вулицями, посміхаючись, згадуючи Костю, і неземна дика радість розпирала її груди.

Весь цей день вона не говорила, а співала, не ходила, а літала.

Наступного дня вона вийшла на роботу та її настрій – променистий, бадьорий передавався відвідувачам. «Ось яка весела, щаслива дівчина», - думали вони, дивлячись на неї.

Після роботи вона зайшла до подруги, яка працювала у шкільній теплиці, щоб посекретничати та поділитися радістю.

Додому йшла парком увечері, вдихаючи запах квітів.

Неквапом зайшла до під'їзду, відкрила поштову скриньку, дістала газети та журнал.

У квартирі було спокійно та тихо. Мама чергувала в лікарні, тому Сіма на неї не чекала.

Розігріла вечерю і, за звичкою, вже попиваючи вечірній чай, поклавши на ніс окуляри, розгорнула пошту.

Зі згорнутої газети випав конверт. Піднявши його з килима, Сіма здивовано розглянула його. Він був без зворотної адреси, надписаний явно чиєюсь квапливою рукою.

Сіма швидко вийняла вузький листочок з літерами.

Привіт, Сімо!

Дуже радий побачитимуся з тобою сьогодні о десятій вечора. Приїжджай обов'язково до парку Бузку до арки, за фонтаном.

Буду з нетерпінням чекати.

Підпису не було. Дивний лист... Але від кого він? Невже від Кості? Напевно від Кості! Хвиля радості заповнила її груди, приємна дрож пробігла по тілу. Напевно, Костя приїде на якийсь короткий час, коли просить про побачення. Як йому вдалося вирватися до міста?

Сіма почала обмірковувати, що вона одягне. Але потім, перечитавши листа, здивувалася, чому Костя не підписався.

«Мабуть, він соромиться мами, боїться, що вона може прочитати листа. Тому так стримано і сухо написав... Тому й до мене прийти не може, хоч він тут уже був і знає адресу. Йому незручно перед мамою, а того, що вона на чергуванні, він, звичайно, не знає. Потрібно приготуватися, час швидко пролетить».

Допивши охололий бронзовий чай, Сіма, кинувши посуд у мийку, пішла в кімнату і відчинила шафу. Швидко обрала необхідний одяг.

«Може бути прохолодно... Надягну я джинси і блузку».

Вона влетіла у ванну, роздяглася і стала під душ.

М'які струмені води освіжили та підбадьорили її. Задоволена, вона полюбувалася собою в дзеркало - її тіло виблискувало, кожна клітина співала. Розтерлася рушником і натягла свіжу тонку білизну.

Ще раз переглянула листа, звернувши увагу на конверт. На ньому не було поштового штемпеля. Стривай, а як же Кості вдалося передати цей лист? Мабуть, він не наважився відправити поштою тому, що це займе багато часу? Напевно, передав через когось, хто їхав до міста. А той чоловік просто зайшов у під'їзд і кинув у скриньку. Але... лист лежав усередині газети. А може, їй це просто здалося? Механічно вона згорнула газету та журнал, коли виймала з шухляди, і лист опинився всередині.

Пролетів час. Сіма одяглася в тісні штани, поверталася перед дзеркалом, милуючись шовковою, з мереживними вставками блузкою, тим, як джинси вигідно підкреслювали всі переваги фігури і вибігла з квартири. Летіла сходами вниз подібно до птаха.

Довелося довго чекати трамвая і тому, коли він віз її вечірнім містом, стукаючи і брязкаючи рейками, вона трохи нервувала, боячись, що запізниться.

На зміну цим переживанням прийшла якась невиразна незрозуміла тривога, що наповнила всю її істоту. Можливо цьому сприяла липка темрява, що наповзала, в яку занурилося місто, наче хтось невидимий накрив його чорною вуаллю. У нічному небі часом проглядався місяць, що час від часу приховувався низькими чорно-сірими хмарами.

«Чому я не подивилася в газетах прогноз погоди», - жалкувала Сіма. – «Як би не було дощу. А я не маю навіть парасольки».

Ось і потрібна зупинка! Від неї до парку Бузку недалеко, рукою подати. Вона єдина вийшла з трамвая і вже пошкодувала, що покинула його. Тепер вікна вагона, що світилися, здавались їй острівцем миру і безпеки.

Дивно, що на людей на вулиці було зовсім мало! Поодинокі перехожі швидко промайнули і пропали.

  Сіма перейшла дорогу і попрямувала всередину парку.

Місячне світло, що виривається з-за хмар, химерно висвітлило парк, падаючи на доріжку вигнутими тінями. Повітря пахло ароматами завдяки квітам, що густо росли на клумбах.