Розділ 4. Гліб Васильович Сагайдаков

Будівля інституту була суперсучасною - у дев'ять поверхів зі скла та бетону і знаходилася на жвавій, загаченій машинами вулиці.

   Костя і Сіма встигли до кінця лекції доцента Ваганаса.

Сивий вахтер у скляній будці рекомендував їм трохи почекати:

- За двадцять хвилин закінчиться лекція, тоді пропущу. Доцент Ваганас не любить, коли відволікають під час роботи.

Довелося почекати у віддаленій частині фойє, де стояла діжка з пальмою.

Коли пролунав дзвінок з лекції, і пішов потік слухачів, Костя спитав у вахтера:

- Скажіть, а як звати доцента Ваганаса?

- Анастасія Адамівна...

- Як? – здивовано вигукнула Сіма, бо досі вони представляли Ваганаса чоловіком.

- Анастасія Адамівна, - повторив вахтер, суворо насупивши кущисті брови і підозріло поглядаючи на молодих людей.

Коли вони увійшли в аудиторію, там збирала машинописні аркуші в папку симпатична обличчям повнувата жінка років тридцяти з гаком в легкому костюмі. Її місячного кольору волосся було акуратно покладене на голові, а блакитні очі швидко ковзнули по несподіваним гостям.

Костя і Сіма представилися, заявивши, що вони приїжджі і хотіли б дещо запитати.

– Приємно. Дуже, - промовила жінка втомленим байдужим голосом. - Слухаю вас...

Костя несміливо почав викладати суть справи:

- Анастасія Адамівно, ми дізналися, що ви маєте певне відношення до Ваганаса Любомира Павловича...

Анастасія Адамівна глянула суворо:

- Маю. І найпряміше. Це мій прадід... І в чому ж річ?

- Справа в тому, що ми хотіли б дізнатися..., чи не залишилося у вас від нього якихось свідчень про... Гліба Васильовича Сагайдакова...

- Про кого, про кого?

Жінка витріщилася на прибулих і важко опустилася на стілець.

Костя повторив, метнувши погляд на розгублену Сіму:

- Про Сагайдакова. Гліба Васильовича... Про письменника...

Жінка розгублено кивнула головою:

– Знаю… А хто він вам?

- Він мій прадід... Я дізнався, що Любомир Павлович колись допомагав Сагайдакову...

Анастасія Адамівна знову кивнула і запитала:

- Отже ви правнук Гліба Сагайдакова?

- Так.

Вона вийняла хустинку і витерла краплинки поту з чола. І з надією подивилась на Костю.

- Як добре, що ви прийшли. Ви просто молодець! Більше того, я сама мріяла розшукати вас...

Костя розгублено мовчав.

- Я завжди мріяла познайомитися з нащадками письменника Сагайдакова... Справа в тому, що займалася дослідженням біографії Сагайдакова, - пояснила повна жінка.

- Значить, сама доля звела нас! – усміхнулася Сіма, що спостерігала за цією сценою.

- Виходить, що так... Але, шановні... Дуже приємно, що ви прийшли, але так відразу нам усі питання не обговорити. Де ви зупинилися?

- Ніде, - відповіла Сіма.

- Нам вже сьогодні ввечері треба їхати... - сказав Костя.

- Так відразу? – тихо спитала Анастасія Адамівна. – Добре, я запрошую вас до себе… Ну хоч на деякий час. Поїхали, тут недалеко...

***

Вони сиділи у вітальні Анастасії Адамівни Ваганас. На круглому столі, застеленому білою скатертиною з синім візерунком, стояли кришталеві чашки, блюдця і чайник із сервізу, який багато років припадав пилом у шафі. У вазі лежали цукерки «Кара-Кум», «Маска» та «Білочка», з вафельниці виднілися найсмачніші хрусткі трубочки, що буквально танули в роті, у чаші - четвертинки зламаних сушок. Господиня та її гості пили чай і захоплено розмовляли вже цілу годину. Анастасія Адамівна мала кругле, симпатичне обличчя, що іноді ставало суворим, а іноді добрим і теплим, задумливі блакитні очі, акуратний ніс стеблинкою і маленькі вуха, в яких золотом поблискували круглі сережки.

Спочатку вона уважно розглянула фотографію Сагайдакова, яку привіз Костя і слухала розповідь про його пошуки.

Потім вона сказала:

- Справа в тому що, працюючи в університеті я вже багато років займаюся пошуками матеріалів про Сагайдакова. Про цього цікавого автора ніхто нічого не писав, але його літературна і особиста доля заслуговує на окреме вивчення. Про його життя я написала кілька нарисів. Я писала про його юність, про незвичайне кохання. Все це ретельно відновлено за листами, уривками зі щоденника, що збереглися. Бажаєте зачитаю фрагменти?

Костя і Сіма охоче погодилися.

Начепивши на ніс круглі окуляри, Анастасія Адамівна почала читати добре поставленим голосом:

Гліб Сагайдаков народився 1872 року в невеликому містечку Дахові, в сім'ї дрібного дворянина Василя Олександровича Сагайдакова. Батько служив офіцером у саперному батальйоні, був поранений під час Кавказької війни. Потім купив собі будинок під Черніговом. Мати Гліба – Ганна Тураєва, була рідкісною красунею, випускницею Смольного інституту шляхетних дівчат.