Оповідання

Шелест календаря

     Ваня стояв, обпершись обома руками на стіл, і дивився на лист від лікаря, що отримав сьогодні вранці. Лист не був приємним, що відображалось на його обличчі

     Місяць тому Ваня повернувся з риболовлі, вони з батьком завжди вдвох святкують батьковий день народження. Ваня провів дві холодні ночі на тоненькому матраці і все б нічого, але погода чомусь різко змінила настрій і всі вихідні лив дощ.

     По приїзду, Ваня злегка кашляв. Воно не дивно, простуда звичайне діло на таких виїздах. Але кашель не проходив, попри всі пігулки і сиропи, що він приймав.

     Врешті, дружина Вані, Катя, вмовила піти до лікаря разом з нею. Вони чекали поповнення в сім'ї з тижня на тиждень. Одразу двійню, хлопчика та дівчинку.

     Лікар, чомусь, запевнив Ваню, що нічого страшного, невеличке ускладнення, але варто, про всяк випадок, здати ширші аналізи, щоб впевнитись на сто відсотків.

     І ось результати аналізу прийшли. Нажаль, невеличке ускладнення зовсім не таке, як здалося. Грибок отримав неймовірні умови для розвитку і тепер знищував легені Вані.

     На Вані не було обличчя, коли в кімнату зайшла Катя і поцікавилась його самопочуттям.

     - Все гаразд. - відповів Ваня, намагаючись заховати листа.

     - Результати аналізу? - Катя кивнула на лист в руці. - Щось не так? Дивно виглядаєш.

     Ваня, з найщирішою посмішкою, яку тільки зміг видати, підійшов та обійняв Катю.

     - Все гаразд.

     - Я там дещо купила, пішли покажу.

Ваня заховав листа в задню кишеню джинсів та вийшов з кімнати разом з Катею.

     Ваня та Катя сиділи на дивані і Катя показувала новопридбані дитячі речі. Вона так захопилася розповіддю, що не помітила, як Ваня лише посміхався і кивав її словам, хоча його думки були далеко від дивану.

     "Я помру." - думав Ваня, -" Помру і не побачу своїх дітей. Помру в двадцять три.".

     Ніхто не має помирати в такому віці. Люди мають померти від старості, під сміх близьких, що згадуватимуть старі історії і триматимуть за руки. Але, це неважливо. Крапку майже поставлено.

***

     Ваня кричав. Кричав і корчився від болю, лежачи на лікарняному ліжку. Лікарі намагались зняти біль, але знеболювальне вже не діяло.

Ваня від болю втрачав свідомість і за хвилину знов починав кричати. Біль був настільки нестерпний, що Ваня не міг відповідати на запитання лікарів. Хоча на думку Вані, питання було лише одне - коли це все скінчиться. В пологовому відділенні тієї ж лікарні, народжуючи, кричала і Катя.

     Останній раз вони бачились день тому. Катя викликала швидку, коли Ваня за сніданком почав блювати кров'ю. В машині швидкої вони востаннє тримались за руки. Лікарі не пускали Катю до чоловіка, бо грибок міг бути заразний, а в її стані життям ризикувати не варто.

     Лікар поставив того в чергу на трансплантацію, але законодавство, ще не набрало швидкості і все впиралось в бюрократію. Можливо, Ваня б отримав нові легені, до того як старі перетворились на незрозумілу масу. А можливо і ні. Грибок розвивався з шаленою швидкістю. Лікарі лише розводили руками і намагались зменшити біль.

     Попри всі заспокійливі смс від Вані, де він запевняв Катю, що все буде гаразд і їй не варто дивитись на нього через скло, бо нерви зашкодять дітям, Катя продовжувала сидіти біля дверей палати, доки в неї не відійшли води.

     Перед тим, як Ваню почало корчити від болю, лікар повідомив, що Катя відправилась на роди. Тоді на обличчі Вані востаннє була жива посмішка.

     Крик Вані обірвався разом з початком крику новонароджених.

     Лікарям не позаздриш. Попри всі врятовані ними життя, на них лежить тяжкий тягар - смерть. І повідомлення про неї.

     Лікар стояв та дивився на щасливу Катю, яка вдивлялась в маленькі обличчя немовлят. Як він може в свято життя зайти і повідомити найжахливішу новину, яку тільки можна повідомити? В його житті це лише мить. Дивитись в обличчя жінки, яке він забуде вже за тиждень, а вона запам'ятає це обличчя назавжди.

     Без стуку і дивлячись лише на маленьких людей на руках Каті, лікар зайшов. Посмішка стала сумною.

     Катя сподівалась, так сподівалась, що встигне.

***

     Пройшов рік. Маленький Ваня та Аліна повзали по підлозі. Катя слухала музику та готувала сніданок. Зацвірінькали пташки дверного дзвоника і Катя побігла відкривати двері.

На порозі стояв Льоня, друг Вані, з невеличкою коробкою в руці.

     Вони привітались, Катя запропонувала випити кави. Якийсь час вони розмовляли і з посмішками згадували Ваню. Врешті, Катя запитала:

     - Що в коробці?

     - Наче як подарунок. - відповів Льоня. - Ваня, залишив це мені через кілька днів, як дізнався…

     Льоня не зміг продовжити. Катя лише кивнула.

     Льоня провів Катю до телевізора, всадив на диван і дістав з коробочки флешку.

На запитання "Що це?" Льоня лише відповів:

     - Зараз побачиш.