Епілог

Минуло пів року від того дня, як ми повернулися до столиці на спині Морського Змія. Тоді на березі нас зустрічав увесь королівський двір із відкритими ротами. Тепер же в центрі міста, прямо навпроти палацу, стоїть найпопулярніша будівля в країні — ресторан «Срібний Ікло».

На вивісці зображений вовк, який тримає в лапах виделку та ніж, а над входом палахкотить напис: «Тут готують легенди».

Гості, яких не чекали

Сьогодні в залі був особливий ажіотаж. За дальнім столиком, приховуючи обличчя під каптурами, сиділи мої колишні однокласники — Аріос та його загін «героїв». Вони виглядали втомленими, обладунки були подряпані гоблінами, а в гаманцях майже не залишилося грошей.

Я підійшов до них, тримаючи в руках тарілку з фірмовими бургерами.

— О, які гості! — посміхнувся я. — Як полювання на дракона? Чув, він спалив ваш останній табір?

Аріос почервонів, вдихаючи аромат соковитого м’яса, від якого в нього паморочилося в голові.

— Ми... ми просто прийшли поїсти, — пробурмотів він. — Кажуть, твій «Онлайн-супермаркет» тепер постачає продукти навіть королю.

— Не тільки королю, — я кивнув у бік вікна. — Мій напарник теж вимагає преміум-обслуговування.

Вечеря для легенди

На подвір'ї ресторану, на спеціально збудованому величезному м’якому дивані, лежав Феру. Він став ще більшим, а його шерсть сяяла так, що засліплювала перехожих. Поруч із ним Сніжка будувала крижані фігурки з десертів, якими ми пригощали дітей.

Феру ліниво підняв голову і глянув на чергу, що розтягнулася на три квартали.

— Каю ! — прогримів його голос у моїй голові. — Клієнти почекають! Де мій стейк із м’яса Гідри під соусом «Барбекю»? Ти обіцяв, що сьогодні в нас буде святкова вечеря!

— Вже несу, Феру! — крикнув я у відповідь.

Я відкрив своє вікно системи. Тепер воно виглядало інакше — золота рамка, нескінченний вибір товарів і статус: «Божественний Постачальник».

Я замовив набір найкращих спецій світу, які не існують у цьому вимірі, і пішов на кухню. Попереду було багато нових рецептів: суп із вогняного фенікса, салат із магічних мандрагор та, звісно, нові подорожі.

Король хотів зробити мене придворним магом, але я відмовився. Навіщо бути чиїмось слугою, якщо в тебе є вірний вовк, магічна німфа і весь світ на тарілці?

Я глянув на Феру, вовк моргнув мені у відповідь. Ми знали одну просту істину: справжній герой — це не той, хто вбиває монстрів, а той, хто може перетворити навіть найстрашнішого ворога на найкращого друга за допомогою гарної вечері.

КІНЕЦЬ...