Розділ 7

Запах солі та крики чайок сповістили нас про те, що довгий шлях через ліси та гори закінчився. Перед нами відкрився безкрайній блакитний океан. Феру вперше побачив стільки води в одному місці й з підозрою підійшов до кромки прибою.

— Вона... рухається, — прогарчав він, відскакуючи від чергової хвилі, що намочила його лапи. — І пахне рибою, але якоюсь дивною.

— Це море, Феру! — засміявся я, розкладаючи речі на золотистому піску. — Тут живуть найкращі делікатеси: креветки, краби та величезні кальмари.

Сніжка вже кружляла над водою, ловлячи крижаними крилами сонячні зайчики.

— Там щось велике! — раптом крикнула вона, вказуючи маленькою ручкою на темну пляму вдалині. — Воно пливе сюди!

Вода закипіла, і з глибини піднялося щось жахливе. Це був Кракен-Малюк (хоча «малюком» його можна було назвати лише порівняно з кораблем). Його щупальця, вкриті гострими присосками, зметнулися вгору, намагаючись схопити Сніжку.

— Мій обід сам прийшов до мене! — Феру оскалив зуби. — Назад , сьогодні в меню — морепродукти!

Вовк кинувся вперед, пробігаючи по самій поверхні води завдяки своїй магії вітру. Він розривав іклами щупальця, але Кракен випускав хмари темного чорнила, намагаючись заплутати хижака.

Кулінарна стратегія проти чорнила

Поки Феру бився в морі, я зрозумів, що м'ясо кальмара — дуже примхливе. Якщо його переварити, воно стане як гума. Мені потрібно було діяти швидко.

Я відкрив вікно «Онлайн-супермаркету»:

Величезний професійний гриль на вугіллі.

Мішок лимонів (багато лимонів!).

Оливкова олія Extra Virgin.

Суміш італійських трав та крупна морська сіль.

Дерев'яні шпажки для шашличків.

Через хвилину на піску вже палахкотіло вугілля. Феру витягнув на берег величезне відтяте щупальце, яке все ще смикалося.

— Готуй! — видихнув він, відсапуючись. Його срібляста шерсть була вся в солоних бризках.

Я діяв як справжній шеф: швидко нарізав ніжне м’ясо кільцями, замаринував його в олії з травами та лимонним соком, і виклав на розпечену решітку.

Запах морепродуктів на грилі рознісся далеко вздовж узбережжя. Коли м’ясо стало ніжно-рожевим і вкрилося апетитною скоринкою, я побризкав його свіжим соком лимона.

— Пробуй, Феру! Це «Кальмар по-середземноморськи».

Вовк обережно підняв шматочок. Лимонна кислинка та аромат трав змусили його очі закритися від задоволення.

— Це... зовсім не схоже на змію чи грифона, — прошепотів він. — Воно м'яке, наче хмаринка, і пахне самим літом!

Сніжка теж примостилася поруч, смакуючи маленьким шматочком.

— Якщо ми будемо так їсти щодня, я ніколи не повернуся в гори! — вигукнула вона.

Але наш бенкет перервав дивний звук. З боку портового містечка до нас бігла група людей у дивному одязі — з тризубами та в сітках.

— Ви! — крикнув їхній ватажок, старий рибалка з дерев'яною ногою. — Ви вбили нашого «Морського диявола»? Ми не могли вийти в море місяць!

Я вже приготувався до захисту, але старий раптом зупинився, вдихнув аромат нашої вечері і впав на коліна.

— Цей запах... Невже це легендарна кухня, про яку розповідали мандрівники з Гільдії? Благаю, навчіть нас так готувати рибу, і ми віддамо вам найкращий корабель у нашому флоті!

Я подивився на Феру, який якраз доїдав останній шматочок кальмара. Вовк кивнув:

— Корабель нам знадобиться. Морський Змій із «Золотим Яблуком» не чекатиме на березі.

— Домовилися! — сказав я рибалкам. — Готуйте сіті, сьогодні я навчу вас робити найкращий маринад у світі!