Розділ 5

Снігова Німфа, яку ми назвали Сніжкою, виявилася надзвичайно швидким провідником. Вона летіла попереду, залишаючи за собою шлейф із іскристого інею.

— Швидше, великий вовче! Швидше, кухарю! — сміялася вона. — Скарби не чекатимуть!

Ми піднялися до самої вершини, де в скелі зяяла печера, вкрита вічним льодом. Всередині все сяяло: зі стелі звисали гігантські кристали, а на підлозі лежали купи золотих монет, стародавні обладунки та коштовне каміння.

— Ого... — я підняв жменю золота. — Феру, з цим ми зможемо купити весь асортимент супермаркету на рік наперед!

Але вовк не поспішав радіти. Він напружився, припав до землі і видав глухе гарчання.

— Не чіпай золото, людино. У цієї печери є господар, і він пахне старою кров'ю та сіркою.

З глибини печери почувся важкий тупіт. З темряви вийшов величезний Огр-Мутант. Він мав три голови, а замість шкіри його тіло вкривали грубі кам’яні нарости. В руках він стискав довбню, зроблену з хребта якогось гігантського звіра.

— Моя... печера... моя... їжа... — прохрипіли три голови водночас.

Сніжка злякано сховалася за моє плече.

— Це Грох. Він прийшов сюди з низин і прогнав усіх моїх друзів. Він дуже сильний і завжди голодний!

Огр замахнувся довбнею, але Феру був швидшим. Він зробив неймовірний стрибок, відштовхнувшись від крижаної стіни, і вдарив Огра в груди. Велетень похитнувся, але кам’яна шкіра витримала удар.

— Його броня занадто міцна! — вигукнув я. — Феру, тримай його, мені потрібна хвилина!

Я швидко відкрив вікно «Онлайн-супермаркету». Мені потрібно було щось, що переможе не силою, а «хімією».

— Так... якщо він такий великий, значить у нього величезний апетит. І якщо він живе в холоді, його шлунок не звик до... ПЕКЕЛЬНОГО ПЕРЦЮ!

Я замовив:

П'ять літрів концентрованого соусу «Кароліна Ріпер» (найгостріший у світі).

Велику головку сиру чеддер.

Пакет швидкої локшини «Рамен 5x Spicy».

Пачку сушеного чилі.

Поки Феру відволікав Огра, кружляючи навколо нього сріблястою блискавкою, я швидко розпалив пальник. Я кинув локшину в окріп, залив її всім соусом, який мав, і додав стільки перцю, що в мене самого почали сльозитися очі.

— Гей, триголовий! — гукнув я. — Навіщо битися, якщо можна поїсти? Подивись, що в мене є!

Запах гострого соусу миттєво заповнив печеру. Огр зупинився. Його шість очей сфокусувалися на моєму казані. Він ніколи не відчував такого запаху — він був агресивним, гарячим і кликав спробувати.

Грох підійшов ближче, відштовхнувши Феру. Він схопив казан своїми величезними пальцями і одним махом вилив весь вміст у свої три пащі.

Перші три секунди була тиша.

А потім...

— А-А-А-А-А! — закричали всі три голови одночасно.

Огр почав носитися по печері, вивергаючи з рота не вогонь, а справжнє пекло. Він хапав ротом лід, гриз бурульки, але перець «Кароліна Ріпер» не здавався. Велетень вилетів із печери, як ошпарений, і побіг вниз до найближчого озера, збиваючи на своєму шляху дерева.

— Ну... — я витер піт з чола. — Здається, гострого він більше не захоче.

Феру підійшов до мене і з підозрою подивився на залишки соусу в казані.

— Людино... ти страшна істота. Твоя їжа небезпечніша за мої ікла. Ніколи, чуєш, ніколи не додавай це в мою вечерю.

Сніжка вилетіла зі схованки і почала кружляти навколо нас:

— Ви перемогли Гроха! Тепер печера вільна! Беріть золото, беріть камінці!

Я почав набивати сумки золотом, але головним скарбом для мене був стародавній рецептурник, який я знайшов під купою монет. У ньому розповідалося про легендарні інгредієнти, які можуть дати вічне життя або неймовірну силу.

— Феру, дивись, — я показав йому книгу. — Тут написано про «Золоте Яблуко Едему», яке охороняє Морський Змій.

Вовк задоволено оскалив зуби:

— Морський Змій? Що ж, якраз хотів спробувати морепродукти. Наступна зупинка — океан!