Пролог

Сліпуче біле світло нарешті згасло, залишаючи після себе запах озону та важке відчуття в шлунку. Я моргнув, намагаючись зорієнтуватися. Ми стояли в величезному залі, викладеному білим мармуром, а перед нами схилилися люди в розкішних шатах.

— О, великі Герої! — вигукнув старий із золотим посохом. — Ви прийшли, щоб врятувати наше королівство!

Мої однокласники почали захоплено перешіптуватися. Один за одним вони підходили до магічного кристала, який визначав їхні сили.

— Клас: Святий Лицар! — пролунало в залі.

— Клас: Верховний Маг!

— Клас: Майстер Клинка!

Натовп вибухав аплодисментами. Коли підійшла моя черга, я торкнувся холодної поверхні каменя. Всередині спалахнуло синім, і з’явився напис:

«Клас: Випадковий перехожий. Унікальна навичка: Онлайн-супермаркет».

В залі запала тиша. Король, який щойно усміхався, скривився, наче від зубного болю.

— Онлайн... що? — перепитав він. — Це бойова магія? Ти можеш стріляти вогнем чи закликати грім?

— Е-е-е... ні, — чесно відповів я. — Я можу замовляти товари з мого світу. Їжу, мило, приправи...

Через десять хвилин мене просто виштовхали за ворота палацу з мішком монет, яких навряд чи вистачило б на тиждень проживання в заїжджому дворі.

— Твій дар — сміття! — кинув мені навздогін капітан варти. — Тут виживають лише ті, хто вміє тримати меч!

Я стояв посеред галасливого середньовічного ринку, відчуваючи себе повним невдахою. Але потім... я відчув голод. Звичним жестом я змахнув рукою, і в повітрі відкрилося напівпрозоре віконце з іконками знайомих продуктів.

— Гаразд, — пробурмотів я, купуючи пачку солі та порцію свіжого м'яса за одну мідну монету. — Якщо я не герой, то буду найсильнішим кухарем цього світу.

Я ще не знав, що через кілька кілометрів від міста, у гущавині лісу, за мною вже спостерігають очі, що світяться золотом. Легендарний Феру, гігантський сріблястий вовк, якого вважали втіленням гніву природи, саме зараз відчув запах, від якого у нього вперше за триста років потекла слина. Запах маринованого стейка зі спеціями "преміум-класу".

Мій шлях до слави починався не з подвигів, а з першої розпаленої ватри.