Битва Світів

Епіграф

Архівний запис № 04-С. Гарвардський дата-центр.

Курс: «Політична деградація та автономна мілітаризація». Лектор: Адаптивний інтелект моделі «Aegis-IV». Тема: Генезис переходу КНР до безпілотної армії: фактор Лі Вея.

Лекція: Соціо-технологічний злам Східної Експансії

— Вітаю. Сьогодні ми розглянемо, чому Китайська Народна Республіка — колись найбільша демографічна потуга світу — стала першою державою, що де-факто «звільнила» біологічний елемент від обов’язку ведення війни.

1. Демографічний канібалізм та ресурсна криза На першу чверть XXI століття Китай зіткнувся з наслідками політики минулого століття. Старіння населення у поєднанні з радикальною нестачею орних земель та питної води призвело до «голодних циклів». У провінціях Ганьсу та Сичуань ми зафіксували спалахи бунтів, спричинені очевидним розривом у рівні споживання між партійною елітою та пролетаріатом. У системі, де їжа стала стратегічним ресурсом, утримання мільйонної армії (яку потрібно годувати тричі на день) стало логістичним самогубством.

2. Криза лояльності в анексованих регіонах Після поглинання зауральських територій колишньої Російської Федерації, Пекін отримав не лише ресурси, а й «вірус спротиву». Рухи супротиву в Сибіру, таємно фінансовані Східним Валом та Азійським Щитом, почали ефективну пропагандистську роботу серед регулярних частин НВАК (Народно-визвольної армії Китаю). Виник ризик «інверсії зброї»: біологічний солдат, чия родина голодує в Шанхаї, стає ненадійним інструментом придушення. Влада усвідомила: людина має здатність до емпатії та сумнівів. Бот — ні.

3. Корпоративне рішення: «Лі Індастріз» Перехід від біології до кремнію став можливим завдяки фігурі Лі Вея. Генерал, який розумів потреби фронту, та вчений, який бачив майбутнє у нейромережах, він створив ідеальну структуру — «Лі Індастріз». Його корпорація запропонувала державі контракт на «Чисту Безпеку». Замість дивізій, що вимагають їжі, пенсій та морального обґрунтування наказів, Пекін отримав автономні бойові одиниці. Вони позбавлені страху (не мають інстинкту самозбереження), жалю (не розрізняють цивільних і комбатантів, якщо це не прописано в коді) та болю (що робить їх ефективними до повного механічного руйнування).

Висновок: Для Пекіна боти — це не просто зброя. Це спосіб убезпечити режим від власного народу. Куля бота ніколи не схибить через докори сумління.

Розділ 7. БИТВА СВІТІВ

Глава 1: Точка неповернення

Кріт притиснувся лобом до холодного бронескла аналітичного центру. Перед його очима розгортався фінал його звичного світу. Три групи ССО — «Лісові брати», «Ведмеді» та «Соколи» — завантажувалися в капсули з механічною, майже нелюдською швидкістю, “Сіромахи” були вже на борту. Останній боєць «Ведмедів», чий екзоскелет важко гупнув по металу, ледь встиг заскочити всередину, як важка гідравлічна апарель почала зачинятися.

Секунда — і повітря здригнулося від реву детонаційних двигунів. Капсули рвонули вгору, залишаючи в небі чотири ідеально прямі білі шрами. Для Крота ці сліди були схожі на вирок.

— Ні, ні, ні... — шепотів він, і його подих залишав мутну пляму на склі. — Тільки не зараз.

Він кинувся до термінала. Пальці, вологі від поту, ковзали по сенсорній панелі, вбиваючи таємний код доступу до серверів «Лі Індастріз». Він мав попередити Лі Вея. Він мав врятувати свій квиток у «Рай». Але замість звичного вікна з’єднання екран спалахнув криваво-червоним: «CYBER QUARANTINE ACTIVE. AUTHORIZED BY FURIES.»

Кріт відчув, як шлунок стиснувся в крижаний вузол. 

— Кляті відьми, — прошипів він. 

Він спробував резервний канал, потім — аварійний маяк. Марно. Одіссей, за наказом Фурій, перетворив базу на інформаційну чорну діру.

Він спробував діяти за планом «Б» — втекти. Але на прохідній його зустріли двоє бійців внутрішньої безпеки. Їхні забрала були опущені, а голоси звучали як скрегіт металу: 

— Пане оператор, ви виглядаєте кепсько. Лазарет — у тому крилі. База на повному карантині 48 годин. Наполегливо радимо повернутися в кабінет.

Повернувшись у кабінет, Кріт замкнув двері. Його тіпало. Він розумів: Фурії не просто закрили канали, вони вже йдуть по його цифровій тіні. Часу не залишилося.

Він дістав із потаємного відсіку під стільницею невеликий футляр. Всередині, у м’якому ложементі, лежала тонка капсула з прозорим мерехтливим гелем — мікродоза «Раю». Це була обіцянка вічної ейфорії та ілюзія безсмертя.

Він ніколи не робив цього на службі. Це було заборонено. Це було небезпечно. Але зараз... зараз він хотів лише одного — втекти з цієї реальності. Це і був його план Б.

Голка м’яко увійшла в вену. 

— О-о-ох... — видихнув він, відкидаючи голову на спинку крісла.

Насолода була миттєвою і нищівною. Наноботи, потрапивши в кров, почали діяти як мільярди мікроскопічних будівельників, що перебудовували його нейронні зв’язки під таємні частоти. Кольори навколо стали неймовірно яскравими, звуки перетворилися на музику. Його тіло почало вібрувати на межі критичного перетворення. Він уже не чув, як за дверима в коридорі почулися важкі кроки групи захоплення.